Нотація

Матеріал з Київський університет імені Бориса Грінченки
Перейти до: навігація, пошук

Нота́ція, -ції, ж. Урокъ, который не забудется. Спасибі вам, дядьку, що повчили (= попобили). Ви мені добру нотацію дали. Осн. 1862. VIII. З нар. уст, 28.


Сучасні словники

Тлумачення слова у сучасних словниках

Вичи́тувати (ви́читати) нота́цію див. вичи́тувати.

НОТАЦІЯ 1, ї, жін. Настанова, повчання з засудженням чиєїсь поведінки, вчинків і т. ін. Озей здригається. В приятелевім тоні він чув докір і нотацію (Олесь Досвітній, Вибр., 1959, 286); Михайликові довелося вислухати довгу й нудну нотацію за задирикуватість та пиху (Зінаїда Тулуб, Людолови, I, 1957, 315). Вичитувати (вичитати) нотацію див. вичитувати.

НОТАЦІЯ 2, ї, жін., спец. Система умовних письмових позначень, прийнята в якій-небудь галузі людської діяльності. Була створена [у Київській Русі] і оригінальна система записування музичних творів — так зване стовпове знамення, або крюкова нотація (Нариси стародавньої історії УРСР, 1957, 536); Система умовних позначень полів на шахівниці, фігур, а також розташування і переміщення цих фігур називається шаховою нотацією (Порита книга шахіста, 1952, 47.

чита́ти (вичи́тувати) / прочита́ти (ви́читати) нота́ції (нота́цію, мора́ль) кому. Дорікаючи або лаючи когось, давати настанови, поради. Покликавши прикажчика, Густав Августович взяв його за лікоть і, відвівши в бік від Софії, став читати йому нотацію (О. Гончар); Ображена вихователька негайно поскаржилася директорові. Директор розгнівався і, коли Петро повернувся з купання, прочитав йому сувору нотацію (І. Багмут).

Ілюстрації

Лик33.jpg

Медіа

Див. також

Джерела та література

Словник української мови: в 11 томах. — Том 5, 1974. — Стор. 447.

Словник української мови: в 11 томах. — Том 5, 1974. — Стор. 448.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 447 - 448.

Зовнішні посилання