Мінитися

Матеріал з Київський університет імені Бориса Грінченки
Перейти до: навігація, пошук

Міни́тися, -ню́ся, -нишся, гл. 1) Измѣняться, перемѣняться. День минав мінивсь на вечір. МВ. (О. 1862. І. 82). Тут я став мінитися... вже в мене (вовкулаки) і шкура вовча виросла. Грин. І. 46. Ой має воно (серце) чого ся мінити. Чуб. Голова болить, аж світ мені міниться. Лебед. у. Сердиться, аж міниться. Ном. № 14262. Аж іскри з очей скакнули, на лиці міниться. МВ. (О. 1862. III. 53). 2) Затмѣваться, меркнуть. Міниться сонце, місяць. Як сонце міниться, не можна на його дивитись: очі болітимуть. Мнж. 155. Ой учора ізвечора, як місяць мінився, ішов Яким до вдівоньки, а сусід дивився. Нп. Мов сонечко праведне тоді мінилося. Ном.

1. Те саме, що мінятися 3. Люта посуха не держить все літо, Люта зима не на рік, Міниться все, і — надійся і віруй: Горе тяжке не на вік (Дніпрова Чайка, Тв., 1960, 325); Його погляд увесь час мінився: очі то округлялись, то звужувались (Юрій Збанацький, Малин. дзвін, 1958, 147). ♦ Мінитися на обличчі (в обличчі, на лиці, в лиці, на виду) — набирати іншого вигляду, іншого виразу обличчя (під впливом переживання, хвороби і т. ін.). Ростислав мінився на обличчі, рука м'яла поли кафтана (Антон Хижняк, Д. Галицький, 1958, 506); В лиці міниться [Настя], здригається, труситься (Марко Вовчок, I, 1955, 270).

2. Втрачати самовладання під впливом якихось переживань. Андрій аж мінився, так сердивсь (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 39); — Ти, каже, — не хвилюйся і з заздрощів не мінись: їстимемо разом! (Остап Вишня, II, 1956, 181); Мама просто мінилася від щастя (Михайло Чабанівський, Стоїть явір.., 1959, 123).

3. Затемнюватися на короткий час; меркнути. Хай ніколи, ніде не збувається все, Що у снах зачарованих сниться, Хай у прірву мене життя вихром знесе, — Знаю: сонце на хвильку міниться (Павло Грабовський, I, 1959, 382); Хуга починалася.. Мінився місяць, ховаючись у сніговій імлі (Микола Трублаїні, Лахтак, 1953, 75).

4. чим. Сяяти різними тонами, кольорами; переливатися, грати (див. грати 2 7). Стерла [жінка панотця] з повіків сльозу, що мінилася проти сонця красками веселки (Лесь Мартович, Тв., 1954, 461); Сніг мінився синюватими відблисками (Вадим Собко, Стадіон, 1954, 239); // без додатка. Небо міниться, небо грає усякими барвами, блідим сяйвом торкає вершечки чорного лісу… (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 148); Вечоріло. Радужно мінились віковічні на горах сніги (Наталя Забіла, Промені, 1951, 17).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 4, 1973. — Стор. 740.