Мриґати

Мри́ґати, -ґаю, -єш, гл. 1) Моргать (глазами). Тілько мриґа, нічого не говоре. Новомоск. у. 2) = Ремиґати. Не їсть, а тільки мриґа. Черк. у.

Сучасні словники

МОРГАТИ, аю, аєш, недок.

1. Мимоволі швидко опускати й піднімати повіки та вії. Слідчий довго чогось моргав запаленими віями (Юрій Збанацький, Єдина, 1959, 109); // Швидко заплющуватися й розплющуватися (про очі). Його борода тряслася, а червоні очі сльозливо моргали (Гнат Хоткевич, I, 1966, 159); Голова хижака з закарлюченим дзьобом звісилася вниз, і око дивиться знизу на мисливця — уважно, не моргаючи (Олесь Донченко, II, 1956, 288). ♦ І оком (усом) не моргати (не моргнути) — не звертати ніякої уваги. — Цу-цу, Рябко... на-на! — гукнули, як на ґвалт. А наш Рябко тобі і усом не моргає (Гулак-Артемовський, Байки.., 1958, 53).

2. до кого, на кого, кому і без додатка. Подавати знак рухом повіки, брови. — Хіба ви думаєте, що я не бачу, як ви моргаєте? — повернувся до нього пан становий (Панас Мирний, IV, 1955, 381); Підпара не любив жартів. Але Максима не легко було спинити. Він вже моргав до Гаврила (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 53); Тася стояла збоку, знизувала плечима і моргала чоловікові (Семен Журахович, Звич. турботи, 1960, 155); // Рухаючи бровами, повіками, залицятися, кокетувати, підморгувати. Марніє Маринине лице, линяють чорні брови. Перестали молоді хлопці моргати на Марину (Нечуй-Левицький, I, 1956, 112); [Василь:] Коли б був паскудним, не моргала б! (Марко Кропивницький, II, 1958, 156).

Моргати бровами (бровою, вусом) — залицяючись, рухати бровами, вусом. Козаченько грає, Бровами моргає... (Українські народні ліричні пісні.., 1958, 144).

3. перен. Нерівномірно, переривчасто світити, блимати (про предмети, що світять або світяться). Як тільки світова зірниця На небі зачала моргать, То вся Троянськая станиця Взялася мертвих зволікать (Іван Котляревський, I, 1952, 272); Лампи серед навислих сутінків коридора моргали полохливо (Іван Франко, II, 1950, 225); До села Гаїв шляхом мчала машина, раз по раз моргаючи сліпучо фарами (Іван Цюпа, Назустріч.., 1958, 194).

РЕМИҐАТИ, аю, аєш, недок.

1. Відригувати та повторно пережовувати проковтнуту їжу (про деяких жуйних тварин). Гей, із-за гори, із-за кручі, Скриплять вози, йдучи, Вози скриплять, ярма риплять, Воли ремигають (Українські народні ліричні пісні, 1958, 537); Чорні важкі буйволи, ліниво ремигаючи, лежали в загородах у теплій багнюці (Олесь Гончар, I, 1954, 82); Соковита трава розпирає їм [коровам] боки, і вони ремигають, перемелюють те, що набрали за день у великі шлунки (Володимир Гжицький, Чорне озеро, 1961, 200).

2. вульг. Їсти що-небудь (про людину). Балоун ремигав партику солдатського хліба (Гашек, Пригоди.. Швейка, перекл. Масляка, 1958, 376).

Ілюстрації

Джерела та література

http://sum.in.ua/s/remygaty http://sum.in.ua/s/morghaty