Мокти

Мо́кти, -кну, -неш, гл. 1) Мокнуть. Стоїть коник на дощі і сідельце мокне. Нп. Була колись собі жаба та мокла у ставку. Мокне, мокне та скік на колоду. 2) Переносно: горѣть. Въ Подольской губ. существуетъ обычай, согласно которому, при видѣ пожара для ослабленія силы огня слѣдуетъ говорить: « «Онде щось мокне», а не «горить».

Сучасні словники

МОКНУТИ і МОКТИ, мокну, мокнеш; мин. ч. мокнув і мок; недок.

1. Робитися мокрим, вологим; просякатися, покриватися вологою. Цілих десять день довелося пану Суботі їхати отак.., мокнути й мерзнути по дорозі (Іван Франко, VIII, 1952, 88); — Годі тобі у воді мокнути. Лізь у шлюпку (Вадим Собко, Скеля.., 1961, 136);

// Псуватися від надлишку вологи. Дощі... Хліб у полі некошений мок... (Іван Нехода, Хто сіє вітер, 1959, 51).

Мокнути під дощем (на дощі) — робитися мокрим, вологим від дощу. Зараз город обступили [половці], Мов залізним обручем, Шатри в коло розложили, Щоб не мокнуть під дощем (Іван Франко, XIII, 1954, 368); Під стіну Антон поскладав дерево, щоб воно не мокло на дощі (Степан Чорнобривець, Потік.., 1956, 9).

2. тільки 3 ос. Лежати у воді або в якій-небудь іншій рідині для набуття певних властивостей. Намочили шкури у таких здорових шапликах, мокнуть ті шкури та й мокнуть (Панас Мирний, I, 1954, 222); Мокнув у спирті шафран, гостро лоскочучи ніздрі (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 359); На закуску мокли в молоці жирні голландські оселедці, а другі, малосольні, кухар повісив у димарі (Зінаїда Тулуб, В степу.., 1964, 219).

3. тільки 3 ос. Виділяти гній, сукровицю, лімфу (про рану, шкірну хворобу тощо). Рана мокне.