Млен
</gallery> Млен, -ну, м. = Млін. Вас. 183.
Зміст
Сучасні словники
Млин — споруда, що розмелює зерно на борошно за допомогою вітряної, водяної, парової та іншої енергії. Слово млин (прасл. *mъlinъ) має латинське походження: від лат. molīna, утвореного від дієслова molo («мелю»); припускається посередництво давн.в-нім. mulīn[1].
Власник млина чи працівник на ньому називався ме́льник чи міро́шник (діал. млина́р)
Опис1
Історія
Все починалось з розмолу зерна. Європейські культури широко використовували зернові культури (пшениця, ячмінь, жито посівне, гречка звичайна). Стигле зерно збирали і мололи на борошно важкими кам'яними жорнами. Використовувалась енергія людей.
Винахід і створення млинів, що використовували енергію потоку води — важливий етап розвитку інженерного знання. Найбільш архаїчними були млини, де колеса приводили в рух товкачі, що розтовчували зерно в ступах. Пізніше з'явився привод до жорен.
Маються свідчення про існування водяного млина (molīna) в Стародавньому Римі вже в I ст. до н. е.[1]. Набагато пізніше були винайдені й вітряні млини.
Одне кіло зерна на борошно жорнами вручну могли змолоти за 1—2 години, бо зерно мололи переважно жінки та старші діти. Водяний та вітряний млин мололи за чверть години мішок зерна. Наявний прогрес, що почався з 16 ст., хоча й потребував платні. Тому кожне село мало власний млин. Велике село або старовинне місто мали декілька млинів.
Млин ставав своєрідним сільським центром, бо мав шляхи для підвозу зерна та вивозу готового борошна. Млин і мірошник — персонажі багатьох легенд і народних оповідань (згодом театральних вистав на їх основі), пов'язаних із ворожбою та нечистою силою.
В старовинних поселеннях старий млин розбирали і новий будували на тому ж місці, але вже за новими технологіями та з нових будівельних матеріалів. Деякі млини мали 400—600 років безперервного існування.
Види млинів
Ручний млин Ручний млин — пристрій для ручного розмелу зерна, більш складної будови, ніж прості жорна. Складається з двох рам (єрем), верхньої і нижньої, між якими поміщені жорна, механізму їх обертання і коша. На нижній рамі (єрмі) укріплене вертикальне колесо з пальцями (пальками), яке приводиться у дію корбою, і в свою чергу, обертає верхнє жорно (поверхник). Залізна вісь (веретено), що розташовується під нижнім нерухомим жорном (спідником), з'єднується зі залізною втулкою (веретінником), що кріпиться до поверхника й проходить через отвір у спіднику (у ручних жорнах, вітряних і водяних млинах аналогічна деталь відома як порпиця); верхній кінець веретена входить у веретінник. На верхній, меншій рамі (кошевому єрмі) встановлений кіш для зерна, з нього виходить жолоб (коритце) зі скобою (вухом). Наявний також спеціальний важіль (закрутка), повертанням якого можна підняти чи опустити кіш.
За допомогою корби обертають колесо, горизонтальний вал якого приводить у дію вертикальне веретено; причому роль шестірні грають пальці колеса і спиці на нижньому кінці веретена. На верхньому жорні є пристрій для автоматичного регулювання подачі зерна (спружина): палиця, що під час обертання штовхає вухо, витрушуючи з нього зерно, яке падає в отвір жорна (прогорницю). Готове борошно виходить через нижній жолоб (мучник).
Вітряний млин Докладніше: Вітряк Вітряк — млин, що використовує силу вітру як джерело енергії, і використовуються для того, щоб молоти зерно, а також в деяких місцевостях для перепомпування води, молочення зерна, розпилу деревини.
Водяний млин Докладніше: Водяний млин та Наплавний млин Для України характерні два типи водяних млинів: гребляні (стаціонарні) та наплавні. *Наплавні млини базувалися лише на великих річках, зокрема Дніпрі, Десні, Сеймі. Основою, на яку встановлювали саму конструкцію млина, були човни-баржі. У разі потреби такі млини могли переміщуватись річкою.
- За типом водяного колеса розрізняли такі види стаціонарних млинів:
Коре́чний млин(заст. корча́к, коре́чник) — з наливним колесом; Підсубі́йний млин (заст. підсубі́йок, підсубі́йник) — з підливним колесом; Млин зі середньобійним колесом. Середньобійне колесо повертала вода, що падала зверху, тому воно було найбільш ефективним в роботі. Найменш ефективним було підливне колесо, куди подавалась вода з невеликої висоти, а колесо поверталось повільно. Розміри колеса могли бути різними, в Британії середній водяний млин 19 століття мав діаметр три метри. За допомогою зубчастого механізму колесо поєднували з жорнами. Жорна і борошно від негоди ховали в приміщені. Приміщення млина могли бути дерев'яними та кам'яними. В Західній Європі будували як дерев'яні, так і кам'яні млини. Кам'яний млин розділяли на виробничу та житлову зони-кімнати, де мешкав мірошник (мельник), один або з родиною. такий млин міг мати два поверхи і комори для зберігання зерна й готового борошна.
Питель Пи́тель (через пол. pytel від сер.-в.-нім. biutel — «мішок») — млин, на якому змелювали біле борошно особливим помолом. Питлем також називали пристрій у такому млині, що відсіває борошно, і саме борошно, змелене в такому млині (інша назва — «питльованка»). Хліб з такого борошна відомий як питльо́ваник.
Млин з кінним приводом Деякі млини використовували силу тяглових тварин (коней, ослів, ослюків, мулів, волів). Такий привод називався кират (рідше топча́к, тупча́к, ступа́к) і застосовувався також для молотарок, січкарень, олійниць та інших приладів
Джерела та література
Млин // Великий тлумачний словник сучасної української мови (з дод. і допов.) / уклад. і гол. ред. В. Т. Бусел. — 5-те вид. — К. ; Ірпінь : Перун, 2005. — ISBN 966-569-013-2.
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Млини
Фото
Опис1
Опис2
Опис1
.jpg)
Водяний млин
Водяний млин Англії початку XX століття. Водяни́й млин — млин, що використовує енергію води.
Для України характерні два типи водяних млинів: гребляні (стаціонарні) та наплавні (лодяки). Наплавні млини базувалися лише на великих річках, зокрема Дніпрі, Десні, Сеймі. Основою, на яку встановлювали саму конструкцію млина, були човни-баржі. У разі потреби такі млини могли переміщуватись річкою.
За типом водяного колеса розрізняли такі види стаціонарних млинів:
Коре́чний млин (заст. корча́к, коре́чник) — з наливним колесом. Підсубі́йний млин (від пол. podsiębierny) (заст. підсубі́йок, підсубі́йник) — з підливним колесом.
З історії водяного млина
Хата-млин з села Ломачинці. Музей у Пирогові Батьківщиною водяного млина вважається Стародавній Рим. Принцип роботи цього механізму дуже простий. З одного кінця довгої осі закріплювався камінь, з другого — припасовувалися сторчові лопаті. Коли таке колесо встромляли у річку, воно починало обертатись, повертаючи водночас і камінь. Під нього знизу клали другий камінь, що залишався нерухомим. Між них сипали зерно, яке і розтиралося на борошно.
Згодом цей вид млина (лат. molīna), дещо удосконалений, був занесений в Європу, а потім і в Україну. Відомий тут він уже з XI ст., а найбільшого поширення набув в Україні, зокрема в Карпатах, у XVIII ст.
Типові сільські млини, зазвичай, були дерев'яні. На Бойківщині зводили двозрубні споруди, криті соломою або ґонтом, на Гуцульщині — ґонтом або драницею. В одному приміщенні (зрубі), як правило, був розташований механізм, а в другому — піч, лави. Тут відпочивали мірошник і приїжджі. У карпатських селах млини часто містилися під одним дахом з житлом. Ще й тепер на заході Бойківщини і Гуцульщини можна побачити будівлі з планом: хата—сіни—млин. Хоча всі ці господарсько-технічні споруди виникали на різних етапах економічного розвитку, їхня архітектура майже не мінялася.
У великих селах, містечках і містах зводили муровані млини, нерідко на 2, 3 або 4 поверхи. Такі багатоповерхові млини існували, наприклад, у селищі Нижанковичі (частково зберігся) і селі Нове Місто (не зберігся), що у Старосамбірському районі Львівської області. У цих млинах працювали доволі складні механізми, за якими наглядали спеціально навчені робітники.
Будова і приміщення млина
Жорновий поверх млина Кріклпіт-Мілл в Ексетері, Девоншир. Видно обичайку жорен, кіш з жолобом для зерна і приводні колеса.
Схема механізму водяного млина:
1 — водяне колесо 2 — ведучий вал 3 — шестірня (цівкове колесо) 4 — шестірня (корончасте колесо) 5 — вертикальний вал (веретено жорна)
Для влаштування млинів на рівнинних річках доводилося влаштовувати ставки, зводячи греблі. У гірських і підгірських районах млини рідко зводили біля самих річок, адже повені могли знищити споруду. Тому млини будували на деякій віддалі від русла річки, а до водяного колеса, яке приводило в рух млинові механізми, воду з річки підводили спеціальним каналом — млинівкою. Вона закінчувалася жолобом, по якому вода подавалася до колеса, він був відомий як лотоки́[9] чи ринва (жолоб для спуску зайвої води називався пустою чи яловою ринвою), у його верхній частині поміщався затвор — заставка чи застав. Під колесом, для запобігання розмиванню влаштовувалося вимощення — лодя чи лодді[10]. Місце від заставки до лоддів називалося приводні[11].
Водяне колесо (яке також називалося надвірним, бо розташовувалося зовні будівлі млина) могло бути кількох типів, залежно від способу подачі струменя води: підливне, наливне, середньобійне, існували й горизонтальні мутовчасті колеса, які вважаються найбільш архаїчними. Колесо складалося з маточини, насадженої на головний вал, спиць (рамен), обода, складеного з 4-6 сегментів (блятів)[12] і спорядженого лопатками, кінці яких з'єднувалися дубовими кілочками — снозами[13]. Вал спирався на опори — кізлини[14]. Усередині приміщення на валу була розташована вертикальна шестірня — цівкове колесо (відоме як палечне). Вона з'єднувалася з корончастим колесом (іноді з кількома), утворюючи трибову передачу, цей привод обертав вертикальне веретено з верхнім жорном. Пара верхнього рухомого і нижнього нерухомого жорен називалася посад чи постав, він включав у себе також жорновий кожух — обичайку, ящик для зерна — кіш, лотік — коритце і ящик для збору борошна — мучник. Металева втулка, на якій оберталося верхнє жорно, звалася порплиця чи порклиця, широкий отвір для подачі зерна над нею — прогорницею. Для рівномірного надходження зерна з коша в прогорницю застосовувався регулятор — спружина чи кобилка.
Водяні млини за нашого часу У вік електрифікації відпала потреба використовувати такі малопродуктивні механізми, як водяні млини. Особливо прискорився занепад водяних млинів з приходом радянської влади та організацією колгоспів. Мірошників змушували покидати свою справу, у багатьох селах споруди млинів руйнували, спалювали. Покинуті млини часто нищились від паводків, адже ніхто вже не дбав про врегулювання млинівок.
Нині вцілілі млини зберігають як пам'ятки історії розвитку техніки. Деякі з них стали експонатами музеїв просто неба — скансенів, як в Україні, так і за кордоном. Усі ці пам'ятки віхи технічного прогресу мають велику наукову та мистецьку цінність.
Застосування
- Для помелу борошна.
- У сукновальній справі (з 1223, Німеччина).
- Для виготовлення паперу (з 1238, Іспанія).
- Для кування заліза (з 1197, Швеція).
- Для розпилу деревини на водяних лісопильнях (гідравлічна пилка — не пізніше 1240).
- Для обробки конопель.
- Для дубління шкіри.
- Для заточування інструментів.
- У пивоварній справі.
- На гідроелектростанції до поширення турбін водяне колесо обертало генератор електричного струму.
- Прислів'я, мовні звороти
- Лити воду на чийсь млин (на чиєсь колесо) — діяти на чию-небудь користь
- На всі заставки (на всі опусти й заставки) — щосили, щодуху, дуже
- Не спиниш, мов воду з лотоків (із записів М. Номиса)
Примітки
*Етимологічний словник української мови : у 7 т. : т. 3 : Кора — М / Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні АН УРСР ; укл.: Р. В. Болдирєв та ін ; редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 1989. — 552 с. — ISBN 5-12-001263-9. *Мельник // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980. *Мірошник // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980. *Млинар // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980. *Млин // Словарь української мови : в 4 т. / за ред. Бориса Грінченка. — К. : Кіевская старина, 1907—1909. *Коречний // Словарь української мови : в 4 т. / за ред. Бориса Грінченка. — К. : Кіевская старина, 1907—1909. *Корчак // Словарь української мови : в 4 т. / за ред. Бориса Грінченка. — К. : Кіевская старина, 1907—1909. *Коречник // Словарь української мови : в 4 т. / за ред. Бориса Грінченка. — К. : Кіевская старина, 1907—1909. *Підсубійний // Словарь української мови : в 4 т. / за ред. Бориса Грінченка. — К. : Кіевская старина, 1907—1909. *Підсубійок // Словарь української мови : в 4 т. / за ред. Бориса Грінченка. — К. : Кіевская старина, 1907—1909. *Підсубійник // Словарь української мови : в 4 т. / за ред. Бориса Грінченка. — К. : Кіевская старина, 1907—1909. *Етимологічний словник української мови : у 7 т. : т. 4 : Н — П / укл.: Р. В. Болдирєв та ін. ; ред. тому: В. Т. Коломієць, В. Г. Скляренко ; редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 1989. — 656 с. — ISBN 966-00-0590-3. *Питель // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980. *Питльованка // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980. *Кират // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980. *Тупчак // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980. *Ступак // Словарь української мови : в 4 т. / за ред. Бориса Грінченка. — К. : Кіевская старина, 1907—1909.
