Миритися

Миритися, -рюся, -ришся, гл. Мириться. Ми тут сварились і мирились. МВ. І. 30.

Сучасні словники

Словник української мови Академічний тлумачний словник (1970—1980)

МИРИ́ТИСЯ, мирюся, миришся, недок. 1. Припиняти сварки, суперечки, ворожнечу з ким-небудь. — Ну, — питає [Змій], — за чим, добрий молодець, зайшов? Чи будем битися, чи миритися? (Українські народні казки, 1951, 125); — А я мирюсь з матір'ю. переводжу до себе... (Панас Мирний, II, 1954, 209); Просила ніби Марія і його, Якова, щоб звести з чоловіком. Та він радив позивати, а не миритися (Андрій Головко, II, 1957, 150); [Самопал:] А як з Дмитром посварився, то помиритесь... Хлопець він хороший. [Кряж:] Кобила з вовком мирилася, та додому не вернулася (Микола Зарудний, Антеї, 1962, 216);

// безос. А що там поза мурами творилось, Кому з ким воювалось чи мирилось, Про те не знали ми та й знати не хотіли (Іван Франко, XIII, 1954, 298);

// Жити в мирі, не сваритися. Ми з сестричкою мирились — Барабаном ми ділились: Трохи я побарабаню, Потім дам сестриці Ані (Григорій Бойко, Ростіть.., 1959, 62).

2. з ким — чим і без додатка. Терпимо ставитися до кого-, чого-небудь. Літо минає, і треба зарані миритись з думкою, що такі напади жару і болі ноги будуть від часу до часу прокидатись (Леся Українка, V, 1956, 245); Що ж, коли любиш сомів ловити, то мусиш миритися з комарами (Олесь Донченко, VI, 1957, 213).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства (за ред. І. К. Білодіда) 1970—1980.

МИРИ́ТИСЯ, мирю́ся, ми́ришся, недок.

1. Припиняти сварки, суперечки, ворожнечу з ким-небудь. — Ну, — питає [Змій], — за чим, добрий молодець, зайшов? Чи будем битися, чи миритися? (Укр.. казки, 1951, 125); — А я мирюсь з матір’ю, переводжу до себе… (Мирний, II, 1954, 209); Просила ніби Марія і його, Якова, щоб звести з чоловіком. Та він радив позивати, а не миритися (Головко, II, 1957, 150); [Самопал:] А як з Дмитром посварився, то помиритесь… Хлопець він хороший. [Кряж:] Кобила з вовком мирилася, та додому не вернулася (Зар., Антеї, 1962, 216); // безос. А що там поза мурами творилось, Кому з ким воювалось чи мирилось, Про те не знали ми та й знати не хотіли (Фр., XIII, 1954, 298); // Жити в мирі, не сваритися. Ми з сестричкою мирились — Барабаном ми ділились: Трохи я побарабаню, Потім дам сестриці Ані (Бойко, Ростіть.., 1959, 62).

2. з ким — чим і без додатка. Терпимо ставитися до кого-, чого-небудь. Літо минає, і треба зарані миритись з думкою, що такі напади жару і болі ноги будуть від часу до часу прокидатись (Л. Укр., V, 1956, 245); Що ж, коли любиш сомів ловити, то мусиш миритися з комарами (Донч., VI, 1957, 213).

СловникUA. Портал української мови та культури

миритися - дієслово, недоконаний вид, II дієвідміна

ТЕПЕРІШНІЙ ЧАС

	ОДНИНА	     МНОЖИНА

1 особа мирюся миримося

2 особа миришся миритеся

3 особа мириться миряться

МАЙБУТНІЙ ЧАС

	ОДНИНА	           МНОЖИНА

1 особа миритимуся миритимемося

2 особа миритимешся миритиметеся

3 особа миритиметься миритимуться

МИНУЛИЙ ЧАС

	         ОДНИНА	       МНОЖИНА

Чоловічий рід мирився мирилися

Жіночий рід мирилася

Середній рід мирилося

НАКАЗОВИЙ СПОСІБ

	     ОДНИНА	  МНОЖИНА

1 особа мирімося

2 особа мирися миріться

ДІЄПРИСЛІВНИК

Теперішній час мирячись

Минулий час мирившись

Ілюстрації

Іншими мовами

Англо-український словник для початківців. Перебийніс В.І.

to make peace with smb - укладати мир / миритися (з кимось).

Російсько-український академічний словник 1924-33

Мириться – миритися, (состоять в мире) мирити, (вступать в соглашение) годитися, погоджуватися и погоджатися, згоджуватися и згоджатися, лагодитися, ладнатися, ладитися, єднатися з ким, з чим, до згоди приходити з ким; (примиряться с чем) миритися, примирятися, погоджуватися з чим; (заключать мир) миритися, замиряти(ся) з ким. [А вже після бійки були-б мирилися (Крим.). Як посварилися, так і досі не хотять годитися (Сл. Гр.). Згоджаються, як вода з соломою в ринці (Франко). Лагодимося, нівроку, як кіт з собакою (Сл. Гр.). Він мовчки примирявся з цим фактом (Крим.)]. Не мирюсь я с этим решением – не погоджуюся (не мирюся) я з цієе́ю постановою (ухвалою), (с приговором) з цим вироком.

Джерела та література

1. Словник української мови: в 11 томах. — Том 4, 1973. — Стор. 713.

2.Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 282.

3. http://www.slovnyk.ua/index.php?swrd=%CC%C8%D0%C8%D2%C8%D1%DF