Мимохідний

Мимохідний, -а, -е = Мимохідень. К. Псал. 187. Проходячи мимо кого-, чого-небудь; по дорозі. Арештант положив солом'яник на тапчані і мимохідь шепнув щось до діда, на що той лише кивнув головою (Іван Франко, VI, 1951, 179); — Хотіли мимохідь і ми додому зазирнути, та капітан не дозволив (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 337); Помітивши Ганну, Остапенко зачепив і її мимохідь. — Не спиться нашій матусі? Молода кров грає? І — пішов (Олесь Гончар, II, 1959, 265). Те саме, що мимоволі. Радо простила [Краньцовська] йому те немиле слово, що вирвалося йому перше мимохіть (Лесь Мартович, Тв., 1954, 264); У неділю хазяїн з хазяйкою поїхали в Царське Село. Тарас почув мимохіть, що там уперше їздитимуть на залізниці (Оксана Іваненко, Тарасові шляхи, 1954, 70); Обіцянка самостійно влаштувати свою долю прохопилась у нього мимохіть (Олекса Гуреїв, Друзі.., 1959, 38); Дожидаю, що далі.. — Сідайте. Ближче. Отак. Я мимохіть корюся (Степан Васильченко, Вибр., 1950, 30); Кузька мимохіть узяв у піонервожатого яблуко і розгублено подивився на хлопців — чи справді з'їсти, чи це тільки жарти? (Олесь Донченко, VI, 1957, 49).

2. перен. Не зосереджуючись на чому-небудь; між іншим. — В степах Казахстану, доживаючи сто літ, — немовби між іншим, мимохідь каже Джамбул, — я сивий, мов сніг на хребтах Ала-Тау (Павло Тичина, III, 1957, 69); Воркує біля нього [Петрика] Василинка, а дорослим мимохідь каже, що мати пішла до церкви, а тато щойно вийняв два щільники і розрізає їх на шматки (Михайло Стельмах. 1. Проходячи мимо кого-, чого-небудь; по дорозі. Арештант положив солом'яник на тапчані і мимохідь шепнув щось до діда, на що той лише кивнув головою (Іван Франко, VI, 1951, 179); — Хотіли мимохідь і ми додому зазирнути, та капітан не дозволив (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 337); Помітивши Ганну, Остапенко зачепив і її мимохідь. — Не спиться нашій матусі? Молода кров грає? І — пішов (Олесь Гончар, II, 1959, 265).

2. перен. Не зосереджуючись на чому-небудь; між іншим. — В степах Казахстану, доживаючи сто літ, — немовби між іншим, мимохідь каже Джамбул, — я сивий, мов сніг на хребтах Ала-Тау (Павло Тичина, III, 1957, 69); Воркує біля нього [Петрика] Василинка, а дорослим мимохідь каже, що мати пішла до церкви, а тато щойно вийняв два щільники і розрізає їх на шматки (Михайло Стельмах, II, 1962, 246).