Мидзатий

Мидза́тий, -а, -е. Съ толстыми отвислыми щеками, мордастый. Мнж. 185.

Сучасні словники

МИЗА́ТИЙ, МИДЗА́ТИЙ, а, е, діал. Щокатий. Він угледів між молодицями найпоганшу, огрядну, таранкувату та мизату (Нечуй-Левицький, III, 1956, 362); Коло Уляни тихенькими курчатками горнуться онуки: білявий хлопчик років десяти, вже пастушок, і мизата дівчинка років чотирьох (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 216); Біля церкви мидзатий чернець, з копою рудого волосся на голові, торгував «святою водою» (Петро Панч, Гомон. Україна, 1954, 145).

Джерела та література

Академічний тлумачний словник (1970—1980)