Лісиця

Ліси́ця, -ці, ж. = Лісунка? Шух. І. 43.

Тлумачення у сучаних словниках

Вікіпедія Лисиця звичайна або руда (Vulpes vulpes, syn. Vulpes fulva) — найбільш розповсюджений та широко відомий вид роду лисиць (Vulpes) родини Псові (Canidae). Вона також є найбільшим видом роду: довжина тіла 60–90 см, хвоста — 40–60 см, маса 6–11 кг. У більшості випадків забарвлення спини яскраво-руде, часто з неясним темним візерунком, черево біле, іноді чорне. Забарвлення у тварин з південних районів ареалу тьмяніше. Поряд з типово забарвленими «вогнівками» трапляються особини з темнішим хутром: сиводушки, хрестовки, чорно-бурі. Зрідка в природі зустрічаються альбіноси.

Відмінювання слова "лисиця"

Відмінок	Однина	Множина
називний	Лиси́ця	Лиси́ці
родовий	Лиси́ці	Лиси́ць
давальний	Лиси́ці	Лиси́цям
знахідний	Лиси́цю	Лиси́ць
орудний	Лиси́цею	Лиси́цями
місцевий	при Лиси́ці	при Лиси́цях
кличний	Лиси́це, Лиси́ця	Лиси́ці

Синоніми до слова "лисиця"

ЛИС (хижий ссавець родини собачих з цінним хутром і довгим пухнастим хвостом; хитра людина), ЛИСИ́ЦЯ. І хитрого лиса можна зловити (прислів’я); Він мріяв здобути собі в горах орля, вимуштрувати його для полювання і протягом зими здобути багато лисиць (З. Тулуб). ХИ́ТРИЙім. (людина, яка для досягнення чогось діє непрямими, нерідко обманними шляхами), ЛУКА́ВИЙ, КРУТІ́Й, КРУТЬКО́розм., ВИ́КРУТЕНЬ, ХИТРУ́Нрозм., ХИТРЮ́ГАпідсил. розм., ЛУКА́ВЕЦЬ розм., ШЕ́ЛЬМАрозм., КРУТИ́ХВІСТрозм., ЛИСрозм., ЛИСИ́ЦЯрозм., ХИТРЯ́Крозм., ХИ́ТРИКрозм., ПРОНО́ЗА розм., ПРОЛА́ЗАрозм., ПРОДУВНА́ БЕ́СТІЯрозм., ШТУ́КАрозм., ШТУ́ЧКАрозм.Хитрого од лукавого не відрізниш (прислів’я); Трохим - сам крутій, перед судцями ніякісінького бою не матиме, а ще сам їм наговорить два мішки гречаної вовни (А. Кримський); - Чого ж він викрутень? - зойкнула Василина.. - Це ти його завтра сама запитай. Він, перелесник, забив тобі солодкою підмовою-облудою баки, а ти й повірила (М. Стельмах); Дядько Федір належав до хитрунів, а таких у селі не люблять. Він ніколи не казав вам у очі того, що думає про вас, навпаки, хвалив кожного, аж синів (П. Загребельний); - Я пожартувала, татку, - перебиває мене хитрюга-донька (Ю. Яновський); Лукавець оцей татаркуватий Савка (О. Гончар); - Ще й питає! А яка б же шельма, опріч Кирила Тура, пробралась до тебе через три сторожі? (П. Куліш); - Кажеш, перенесли засідання на завтра. Та не буде його. Зірвуть. О, Гудзій - це хитрий лис! (А. Головко); Юнона, козир-молодиця, Юпітеру не піддалась, Бо знала, що стара лисиця на всякі штуки удалась (І. Котляревський); Ну, й хитрик з тебе! (Словник Б. Грінченка); Він показав себе ще в студентські роки: користався репутацією хитрої пронози (О. Бойченко); Там [у школі] прониру якого, ябеду осміють і оглузують, часом виб’ють гуртом (Панас Мирний); [Харько:] Завжди ти вдавала з себе неповинну, але я переконався, що ти продувна бестія (М. Кропивницький); - Потім ще не таке він одчубучить. Роман - то штука (М. Стельмах). - Пор. 1. пройди́світ.

Фразеологізми

стари́й лис; стара́ лиси́ця. 1. жарт. Бувала, досвідчена людина. — У вас, молодий чоловіче, мудрість мужа, а хитрість змія-іскусителя [спокусника]. Мене [декана], старого лиса, кругом пальця обкрутити (П. Колесник); Генрі бере дочитувати мої мемуари, а я, хитрий старий лис, виходжу на балкон (Ю. Яновський).

2. зневажл. Лукава, нещира, хитра і т. ін. людина. Завідуючий був старий лис, з медом на устах (С. Васильченко); В сусідах живе його суперник, старий лис. Що тільки може — гарбає до себе (О. Маркуш); В серці її все аж кипіло від гніву. В таку мить цей старий лис .. тікає від роботи (В. Собко); Юнона, козир-молодиця, Юпітеру не піддалась, Бо знала, що стара лисиця На всякі штуки удалась (І. Котляревський); — Стара лисиця той Турковський! А я? де мої очі були?! (Леся Українка); // Літній чоловік, який залицяється до дівчат, молодих жінок; спокусник. [Гнат:] Дурив тебе, старий лис! Ой, та я йому ноги поламаю, аби знав, як лисим чолом перед молодими дівчатами світити (І. Франко).

Розповсюдження

Звичайна лисиця розповсюджена вельми широко: в Європі на всій території, Північній Африці (Єгипет та Алжир, Марокко, Північний Туніс), більшій частині Азії (аж до Північної Індії, Південного Китаю та Індокитаю), в Північній Америці від арктичної зони до північного узбережжя Мексиканської затоки. В Австралії лисиця була акліматизована і розповсюдилася на всьому континенті, за винятком деяких північних районів із вологим субекваторіальним кліматом. Лисиця трапляється від рівня моря до 4500 метрів. В Україні лисиця руда зустрічається по всій території.

Раніше вважалось, що в Америці живе окремий вид лисиць, але останнім часом його розглядають як підвид рудої лисиці.

Екологія

Забарвлення та розміри лисиць відрізняються великою географічною мінливістю; всього нараховують 40–50 підвидів, не беручи до уваги дрібніших форм. Загалом, при просуванні на північ лисиці стають більшими та яскравішими, на південь — дрібнішими та більш тьмяно забарвленими. У північних районах та в горах також частіше зустрічаються чорно-бурі та інші меланістичні форми забарвлення лисиць.

Описане різноманіття забарвлення та величини лисиці пов'язане з широтою її ареалу та великим різноманіттям умов існування в окремих його частинах. Достатньо сказати, що лисиці заселяють, хоч і з різною щільністю, всі ландшафтно-географічні зони, починаючи з тундри та субарктичних лісів аж до степу та пустель, включаючи гірські масиви в усіх кліматичних зонах. При цьому лисиця водиться не тільки в дикій природі, але й в культурних ландшафтах, а також на околицях міст, в тому числі великих (таких як Київ та Варшава; в Лондоні лисиці є вельми звичайними на околицях, а іноді з'являються і в центральній частині міста). Більш того, часом в урбанізованій місцевості лисиця знаходить особливо сприятливе для себе середовище.

У всіх частинах свого ареалу лисиця віддає перевагу відкритій місцевості, а також районам, де наявні окремі гаї, переліски, а також пагорби та яри, особливо якщо взимку сніговий покрив в них є не занадто глибоким та пухким. Тому з усіх кліматичних зон найбільше лисиць живе в степовій та лісостеповій, а не в лісовій.

Лисиця є звіром достатньо осілим. У більшості районів їй невластиві постійні переселення. Вони відомі лише в тундрі, пустелях та горах. Наприклад, одна з помічених в Малоземельській тундрі (Архангельська область Росії) лисиця була потім вбита за 600 кілометрів на південний захід. Молоді звірі, що розселяються з батьківського лігва, звичайно трапляються на відстані від 2–5 до 15–30 км від нього; рекорд на території України — піймання лисиці за 120 км від місця кільцювання.

Чисельність лисиць помітно коливається за роками. На її стан впливають такі чинники, як кількість гризунів, погодні умови, наявність в популяції інфекційних захворювань. У голодні роки не тільки падає плодючість самиць та виживає менша кількість цуценят, але й виникають умови, сприятливі для поширення епізоотій, які інколи охоплюють великі території. Характерні для лисиць епізоотії — сказ, чума хижаків, зуднева короста.

Харчування

Лисиця, хоч і належить до типових хижаків, має дуже різноманітний харч. Серед їжі, яку вона вживає, виявлено понад 400 видів самих лише тварин, не враховуючи кількох десятків видів рослин. Усюди основу її харчування становлять дрібні гризуни, головним чином полівки. Можна сказати, що від їхнього достатку та досяжності значною мірою залежить стан популяції цього хижака. Більші ссавці, зокрема зайці, відіграють у харчуванні значно меншу роль, хоча в деяких випадках лисиці їх цілеспрямовано ловлять, особливо зайченят, а під час заячого мору можуть поїдати трупи. Іноді великі лисиці можуть нападати на телят сарни. Птахи в харчуванні лисиці не відіграють такої ролі, як гризуни, хоча цей хижак ніколи не втратить шанс піймати птаха, який опинився на землі (починаючи від найменших і до найбільших, наприклад, гусей та глушців), а також спустошити кладку яєць або нельотних пташенят. Також лисиця може красти свійських птахів, але, згідно зі спостереженнями зоологів, робить це набагато рідше, ніж заведено вважати.

У пустелях та напівпустелях лисиці часто добувають плазунів. У Канаді та північно-східній Євразії лисиці, що живуть уздовж великих річок, сезонно харчуються майже на 100 % лососем, що загинув після нересту. Майже повсюди влітку лисиці з'їдають безліч жуків та інших комах. Окрім того, вони не гидують харчуватися всіляким падлом, особливо в голодні часи.

До раціону лисиці звичайної (рудої) входять і рослини, насамперед — плоди, фрукти, ягоди, рідше вегетативні частини рослин. Вони входять до складу харчування лисиць майже всюди, але найбільше на півдні ареалу; втім, ніде вони не відіграють основної ролі в харчуванні виду.

Спосіб життя

Індивідуальна ділянка, яку посідає пара або сім'я лисиць, має забезпечувати їх не тільки достатньою кількістю їжі, але й придатними для облаштування нір місцями. Лисиці риють їх самі, або (що трапляється часто) займають нори борсуків, бабаків, песців та інших рийних тварин, пристосовуючи їх до своїх потреб.

Найчастіше лисиці поселяються на схилах ярів та пагорбів, вибираючи ділянки з добре дренованим піщаним ґрунтом, захищені від підтоплення дощовими, ґрунтовими та талими водами. Навіть якщо нора викопана самостійно, не кажучи вже про борсучі, песцеві й інші, вона звичайно має кілька вхідних отворів, що ведуть через більш або менш довгі ходи до гніздової камери. Інколи лисиці використовують природні сховища — печери, розколення скель, дупла товстих дерев, що впали. У більшості випадків (але не завжди) житло буває добре вкрите густими заростями. Але його викривають довгі стежки, а поблизу — великі викиди ґрунту біля входів, численні залишки їжі, екскременти та інше. Нерідко на «містечках» лис розвиваються пишні бур'яни.

Як правило, лисиці використовують постійні сховища лише в період виховання молодих, а протягом решти року, зокрема взимку, відпочивають у відкритих лігвах в снігу або траві. Але, рятуючись від переслідування, лисиці у будь-яку пору року можуть переховуватись у першій-ліпшій норі, яка трапиться в місцях їхнього життя.

Ворогами для лисиці є яструбові (Accipitridae), койоти (Canis latrans), вовки (Canis lupus), ведмедеві (Ursidae), пуми (Puma concolor), люди (Homo sapiens).

Розмноження

Подібно до вовка, лисиця належить до моногамних тварин, що розмножуються тільки один раз на рік. Тічка (на території України) в неї починається з грудня до лютого, і продовжується у кожної самиці лише кілька днів. Час гону та його ефективність залежать від погоди та вгодованості звірів. Бувають роки, коли до 60 % самиць лишаються без потомства.

Вагітність у лисиць продовжується 49–58 діб. У виводку налічується від 4–6 до 12–13 цуценят, вкритих темно-бурою шерстю. У двотижневому віці вони починають бачити, чути, в них прорізуються перші зуби. Півтора місяці мати годує лисенят молоком, окрім того, батьки поступово привчають їх до звичайної їжі, а також до полювання. Загалом, з часу гону до остаточного виходу лисенят з нори проходить близько 6-ти місяців. В їхньому вихованні беруть участь обоє батьків. Цуценята, що підростають рано починають відлучатися від «дому» і часто зустрічаються далеко від нього, коли ще доволі малі. До осені вони повністю виростають і здатні жити самостійно. Деякі самиці вже з наступного року починають розмножуватися; в будь-якому випадку, лисиці досягають статевої зрілості у дворічному віці. У неволі лисиці живуть 20–25 років, тоді як у природі лише кілька років.

Поведінка

Біжить лисиця прямою лінією, залишаючи за собою чіткий ланцюжок слідів. Налякана тварина може бігти дуже швидко, галопом або буквально розпластується над землею, далеко витягнувши хвіст.

З органів чуття у лисиці найрозвиненішими є нюх та слух; зір у тварини негострий тому, наприклад, лисиця може дуже близько підійти до непорушно сидячої або стоячої людини з підвітряного боку.

Під час гону та просто, у стані збудження, лисиця видає уривистий гучний гавкіт; верещить.

У місцинах, де її не переслідують, може зустрічатися вдень, причому не виявляє занепокоєння у разі зустрічі з людиною. У протилежному випадку, лисиця відрізняється винятковою обережністю та дивовижною здатністю переховуватись і збивати зі сліду переслідування; саме тому у фольклорі багатьох народів, лисиця є втіленням хитрості та спритності. Лисиця — герой численних українських народних казок, де вона завжди кмітлива та підступна й часто вдається до різних витівок: «Колобок», «Пан Коцький», «Свиня, ведмідь, лисиця та кіт», «Лисиця і журавель» та інших. Використовував образ лисиці у своїх творах, і видатний український поет, науковець та письменник Іван Франко: «Лис Микита» та інші.

Образ у казках

Лисиця в казках виступає, як хитрий персонаж. Її образ часто можна зустріти в українських народних казках та в казках інших народів, як-то «Як лисиця ведмедям сир ділила» («Двоє жадібних ведмежат»). Зокрема про її підступність йдеться в словацькій народній казці Казка про Наперстка. В казках слов'янських народів лисиця має прізвисько лисичка-сестричка

Ілюстрації

Див. також

Лисиця звичайна:загальна характеристика

Джерела та література

1. Вікіпедія
2. Всесвітній словник українскої мови
3. «Жизнь Животных», т.7; Москва, «Просвещение», 1989. (рос.)