Лучок

Матеріал з Київський університет імені Бориса Грінченки
Перейти до: навігація, пошук

Лучо́к, -чка́, м. 1) Ум. отъ лук. 2) Смычекъ. Лучок живицею помазав, та й до скрипки взявсяХарьк.

Сучасні словники

Академічний тлумачний словник української мови

ЛУЧОК 1, чка, чол. 1. Зменш.-пестл. до лук. Взяв він свій лучок і пішов із села блукати по горах та межи горами (Степан Васильченко, II, 1959, 398); * У порівняннях. Як напнутий лучок, Мов краєчок золотої писанки, Поміж хмар пливе молодичок — Молодісінький (Валентин Бичко, Простота, 1963, 46). 2. Частина інструмента, будовою і виглядом схожа на лук. Дерев'яна частина лучкової пилки називається станком, або лучком (Столярно-будівельна справа, 1957, 81).

ЛУЧОК 2, чка, чол., заст. Смичок. В вікно заглянув: поза склом Віола стогне під лучком... Схиливсь над нею юнак-грач (Яків Щоголів, Поезії, 1958, 286).

ЛУЧОК 3, чка, чол., спец. Дерев'яна основа кавалерійського сідла.

Ілюстрації

Лучок1.jpg Лучок2.jpg Лучок3.jpg