Луб’яний

Луб’яни́й, -а́, -е́. Сдѣланный изъ луба. На вишневій гіллячці висіла луб’яна коробочка. Левиц. Пов. 192. Луб’яний язик. Плохо выговаривающій (шуточно). Лавреничків! Який то у вас, москалів, язик луб’яний! Скілько між нами вештаєшся, а й досі не вимовиш: вареників. Котл. Моск. Чар. VII. [[Категорія:Лу]

Сучасні словники

Академічний тлумачний словник (1970—1980) Тлумачення слова у сучасних словниках ЛУБ'ЯНИ́Й, а, е. Прикм. до луб. Клітини, що розташовані в лубові, називаються луб'яними волокнами (Практикум з анатомії рослин, 1955, 86); До школи входить кільканадцять парубків з дрючками, луб'яними збитками (Іван Франко, IX, 1952, 176); // Який містить у собі волокно — луб. Волокна луб'яних рослин містяться глибоко в корі (Технічні культури, 1956, 186); // Вигот. з лубу. На вишневій гіллячці висіла луб'яна козубенька (Нечуй-Левицький, I, 1956, 475); На жовтій луб'яній дошці парували варені лини та окуні (Юрій Збанацький, Переджнив'я, 1960, 173); // перен. Схожий на луб; негнучкий, невправний. Он пан той не з наших, і язик у нього луб'яний, мовляли, а він і того звичаю навчив (Ганна Барвінок, Опов., 1902, 368).

Ілюстрації

Медіа

.

Джерела та література

Словник української мови: в 11 томах. — Том 4, 1973. — Стор. 552.