Лепетіти

Матеріал з Київський столичний університет імені Бориса Грінченки
Перейти до: навігація, пошук

== ЛЕПЕТА́ТИ, ечу́, е́чеш, рідше ЛЕПЕТІ́ТИ, ечу́, ети́ш, недок. 1. що і без прям. дод. Говорити нерозбірливо, неправильно (про дитячу мову). – Не плачте, мамочко! Не плачте! – лепетала вона своїм нетвердим язичком (Панас Мирний);
==

2) Говорити невиразно, невпевнено, з трудом підшукуючи слова. Герман остовпів. Він не знав, що се сталося з Рифкою, і лепетів лишень раз за разом: – Але ж, Рифко, що тобі? Що ти робиш, Рифко?.. (І. Франко); 3) Говорити мовою, незрозумілою для співбесідника. Ван знову лепетав щось по-китайському (П. Панч); 4) Говорити що-небудь несерйозне, нерозумне. Лепече, як той пустий млин (Номис); 5) Вести легку, несерйозну розмову; балакати (у 1 знач.). Ось біжать дві панночки, лепечуть одна до одної голосно, шпарко (Леся Українка). 6) Тихо, невиразно звучати, шуміти. Розлігшись, спить під дубом на траві; Під боком річечка лепече (Л. Боровиковський);

Список використаної літератури

https://sum20ua.com/?page=1494&wordid=222729 http://services.ulif.org.ua/expl/?wordid=222729&page=1493&searchWord=слово