Ламкий

Матеріал з Київський столичний університет імені Бориса Грінченки
Перейти до: навігація, пошук

Ламки́й, -а́, -е́. Ломкій. Харьк.

Сучасні словники

Тлумачення слова у сучасних словниках

Ілюстрації

Akrylovi-nigti-bez-laku-vyglyadayut-nekrasyvo.jpg Khrupkie-kosti.jpg 1f57a8670d3b7a67cb33a713116c0623.jpg 280x220 crop pesochnoe-pechene-recept-bazovyj-i-ne-ochen 1.jpg

Медіа

Див. також

Джерела та література

Зовнішні посилання

Сучасні словники

Словник української мови Академічний тлумачний словник (1970—1980)

  ЛАМКИ́Й, а, е.
1. Який легко ламається (у 1 знач.). Кістяні крючки легкі і еластичні, але ламкі і порівняно швидко сточуються об пряжу (В'язання крючком, 1957, 5); Особливо ефективне застосування алмаза при обробці найбільш твердих і ламких важкооброблюваних металів (Радянська Україна, 7.I 1965, 3); Озимий ячмінь належить до шестирядних форм, які мають ламкий колос (Колгоспник України, 8, 1959, 13); Тихий дзвін котився по узліссю, І льодок ламкий та дзенькотливий Під твоєю ніжкою тріщав (Максим Рильський, II, 1960, 100).
2. перен. Який міняється; переривчастий (про голос). Ганя каже ламким голосом (і та ж усмішка не злітає з її обличчя) (Олексій Кундзіч, Пов. і нов., 1938, 52); 

// Який змінює тембр і діапазон (про чоловічий голос у перехідному віці). Його голос здавався ламким, зовсім ще юнацьким, хоч капітанові було вже, безперечно, під тридцять років (Вадим Собко, Срібний корабель, 1961, 49).

Ламкий Кохання манить, бо воно прекрасне

1990 - серпень 1996

Кохання манить, бо воно прекрасне

Мов незбагненне щось манить.

Але як часто воно гасне

Дарує щастя лиш на мить.

І в тихій меланхолії світанок

З росою падає моя сльоза.

Чом ти погожий, любий ранок?

Чом то не смерть і не гроза?

Чому посміхатись мушу,

Коли сплюндровано мій храм?

Коли спустошено нагло душу

Я нікому її не віддам.

Нащо спитати я розкрилась?

Щоб знов було усе не так.

Що полюбила, не втаїла.

Ціна тепер - ламкий п'ятак.

Чому всі журні ті питання

Звертаються тіні моїй.

Ніхто не помітив благання.

І знову: плакати не смій.

Я буду, я буду всміхатись,

Мов дикий поранений звір.

Ласкаво з любов'ю прощатись.

У цьому мені ти повір.

Я далі піду помирати

у хатці, де чорна трава.

Ніхто вже не зможе спитати,

Чи мертва я вже, чи жива.

автор - Леся Скорик © "Світ слова"