Кулачки

Матеріал з Київський столичний університет імені Бориса Грінченки
Перейти до: навігація, пошук

Словник Грінченка

Кулачки, -чок, ж., мн. уличный бой, драка кулаками для забавы, состязанія въ силѣ. КС. 1887. VI. 485.

Сучасні словники

Словник української мови за ред. І. К. Білодіда

КУЛА́ЧКИ, чок, мн., заст. Кулачні бої. — Ніхто в кулачки не мішайтесь. Кінця од самих дожидайтесь, — Побачим,— візьметь-то чия? (Котл., І, 1952, 97); Там колись, кажуть, кулачки були, та такі страшні, що як розпаляться, то й кийками б’ються і чим хто запопаде (Мирний, І, 1954, 73).

◊ Би́тися на кула́чки — брати участь у кулачному бою. Ще й чорти на кулачки не б’ються, а Мотря з бабою біжать у ліс (Дн. Чайка, Тв., 1960, 31); На кула́чках — у кулачному бою. Не один парубок або чоловік, покуштувавши на кулачках Махамедового «безміна», похиріє-похиріє та через півроку й на той світ переступить… (Мирний, II, 1954, 114); Чи, бува, на кулачках, чи там підлізти під бугая й підняти його на собі,— то було дідові раз плюнуть (Вишня, І, 1956, 400).


Медіа

Див. також