Кужілець

Кужіле́ць, -льця́, м. = Кужіль. Грин. III. 379.

Сучасні словники

Тлумачення слова у сучасних словниках

Словник української мови Академічний тлумачний словник (1970—1980)

Кужі́ль і ку́жіль[1], куде́ля[2], куде́лиця[3] (від праслов. *kǫdělь), іноді ми́чка[4], пові́смо[5] — сировина для прядіння. Може являти собою очищене від костриці і вичісане волокно льону чи конопель або розчісану вовну. Слово «кужіль» може бути як жіночого (кужі́ль, род. відм. куже́лі), так і чоловічого роду (ку́жіль, род. відм. ку́желя)[1].

КУ́ЖІЛЬ, желя, чол., КУЖІ́ЛЬ, желі, жін. 1. Прядиво або вовна, намотані на кужівку. Ой піду я за ворота білу кужіль прясти, Там мій милий, чорнобривий жене воли пасти (Павло Чубинський, V, 1874, 76); А в зимі, то мами прядуть кужіль та й співають свої дівоцькі співанки (Василь Стефаник, I, 1949, 99); Порожньою бічною вуличкою пробігли дівчата з пухнастими кужелями (Михайло Стельмах, Хліб.., 1959, 129); * Образно. Кужелі золотавого пилу Піднімав суховій на соші [шосе]... (Терень Масенко, Степ, 1938, 53). 2. рідко. Те саме, що кужівка, кужілка. А мати Сидить на призьбі коло хати Та вовну з кужеля пряде (Тарас Шевченко, II, 1953, 316). Словник української мови: в 11 томах. — Том 4, 1973. — Стор. 386.

Кужіль, ля, м. и кужіль, желі, ж. Чесанный день, приготовленный для пряденія. Кужіль м’якого льону на жердці. МВ. (О. 1862. III. 57). Дали кужелю прясти. ЗОЮР. II. 23. Ой піду я за ворота білу кужіль прясти. Чуб. V. 76. Дим кужілем. Дымъ клубами. Желех. Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 320.

кужіль «прядиво, або вовна, намо• тані на кужівку; кужівка; вихор, клуб (пилу); [худа людина Я]», [кужелаJ «веретено» ВеУг, кужелИна «кужіль» СУМ, Г, кужелиця «те.», [кужель] <

Словник синонімів

КУЖІ́ВКА[КУЖІ́ЛКА] (кілок, на який намотують прядиво, вовну), КУ́ЖІЛЬ[КУЖІ́ЛЬ], КУЖЕ́ЛИНАрозм.,КУЖЕ́ЛИЦЯрозм., КРУЖІ́ВКАдіал.Буде мати бити щіткою, гребінкою і веретеном, кужівкою (Словник Б. Грінченка); Гелена сидить на низькому різьбленому стільці і пряде пурпурну вовну на золотій кужілці (Леся Українка).

КУ́ЖІЛЬч. (прядиво або вовна, намотані на кужівку), КУЖІ́ЛЬж., КУДЕ́ЛЯ, КУДЕ́ЛИЦЯ, КУЖЕ́ЛИНАрозм.,КУЖЕ́ЛИЦЯрозм.На припічку мати пряде кужіль (М. Стельмах); Як погнала бабусенька куріпочку пасти, Сама сіла під тиночком куделицю прясти (пісня).

Отримання[ред. | ред. код] Лляний і конопляний кужіль отримують переробленням трести на волокно на тіпальних машинах з подальшимчесанням — очищенням волокон від відходів (суміші переплутаних волокон і костриці). Для отримання вовняної кужелі зістрижену овечу вовну промивають і розчісують, щоб відділити довгі волокна від коротких висічок. Після короткі волокна чешуть і розпушують[6]. Залежно від якості початкової сировини кужіль підрозділяють на перший, другий і третій ґатунки[7].

У традиційному господарстві[ред. | ред. код

До поширення прядильних машин кужіль готували вручну — волокно льону і конопель м'яли і тіпали примітивними знаряддями — терлицею або ручною м'ялкою у вигляді тригранної призми, потім чесали («микали»)[8] металевими гребінками і щітками. Шерсть для вовняної кужелі ретельно промивали (іноді парили у теплій воді з лугом), висушену вовну скубли руками або розчісували («чухрали»)[9] за допомогою дерев'яного гребеня чи металевих щіток, відділяючи довгі волокна (волос) від коротких висічок («штиму»). Після цього штим чесали на залізних щітках («граблях», «щітях») і розпушували[10]. Традиційно стрижку старих овець проводили в день Літнього Миколи (22 травня), річних овець стригли після Трійці, а ягнят — у Петрівку[10]. Готовий кужіль намотували на спеціальний кілок — кужівку («кужілку», «кужіль», «гребінь»), часто у вигляді вилки або дошки із зубцями. Кужівка могла бути верхньою частиною ручної прядки (з'єдуватися з дошкою-«присідкою» або вставлятися в отвір на лаві)[11][12], а могла використовуватися і самостійно — як тримач кужелі на самопрядці. У традиційній культурі[ред. | ред. код] Кужіль традиційно пов'язували з волоссям — «мичкою» називали також пасмо жіночого волосся, що вибивається з коси, а також волосся, зав'язане на потилиці, на зразок шиньйону[4]. На Бойківщині повитуха відрізала пуповину дівчинці на гребені-кужівці[13]. Це могли робити і в разі народження хлопчика — щоб наступною дитиною була дівчинка. Схожий звичай побутував і на Гуцульщині[14].

Ілюстрації

Див. також

• • Веретено
• • Костриця
• • Прядка
• • Рівниця
• • Тіпання
• • Треста

Джерела та література

• 1. ↑ Перейти до:а б Кужіль // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980.
• 2. Вгору↑ Куделя // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980.
• 3. Вгору↑ Куделиця // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980.
• 4. ↑ Перейти до:а б Мичка // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980.
• 5. Вгору↑ Повісмо // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980.
• 6. Вгору↑ Кудель / Большая советская энциклопедия. Главн. ред. А. М. Прохоров, 3-е изд. Тома 1-30. — М.: «Советская энциклопедия», 1969–1978. (рос.)
• 7. Вгору↑ Сельскохозяйственный словарь-справочник. — Москва — Ленинград: Государстенное издательство колхозной и совхозной литературы «Сельхозгиз». Главный редактор: А. И. Гайстер. 1934.
• 8. Вгору↑ Микати // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980.
• 9. Вгору↑ Чухрати // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980.
• 10. ↑ Перейти до:а б «Сукнарство на Гуцульщині»
• 11. Вгору↑ Переріб льону конопель і вовни
• 12. Вгору↑ Гобелен в сучасному інтер'єрі
• 13. Вгору↑ Іванна Люта. Звичаєво-обрядовий супровід народження дитини у волинян
• 14. Вгору↑ Андрій Забловський. Програмування гендерних ролей в родильній обрядовості українців
• Елемент маркованого списку
• Елемент маркованого списку

Категорії: • Прядіння • Український побут • Обладнання та інструменти для роботи з текстилем • Вовна • Льонарство • Коноплі