Когутик

Когутик, -ка, м. Ум. отъ во́гут. 1) Ой морозе, морозоньку, добрий чоловіче! Зморозь того когутика, нехай не кукуріче. Чуб. V. 113. 2) Самый верхній конецъ смереки. Шух. І. 176. 3) Узелъ на перевязи снопа. Вх. Зн. 26. 4) Курокъ ружья. Шух. І. 229. 5) Порода продолговатыхъ кислыхъ яблокъ. Вх. Лем. 426. 6) Раст. Convallaria bifolia. Лв. 97.

Сучасні словники

1. Півень. В курнику запіяв когут (Іван Франко, VII, 1951, 9); На всіх кінцях Гори вже іржуть коні, реве худоба, співають когути (Семен Скляренко, Святослав, 1959, 304)
2. Тетеря
3. Китиця з півнячого пір'я на капелюсі. — У нас, знаєте, носять на кресанях дорогі угорські когути (Юрій Федькович, II, 1960, 29).

Ілюстрації

Див. також

• Когут