Кишло

Ки́шло, -ла, с. Жилище, гнѣздо.

Зміст

1 Сучасні словники
2 Ілюстрації
3 Медіа
4 Див. також
5 Джерела та література
6 Зовнішні посилання

Сучасні словники

Тлумачення слова у сучасних словниках

Словник відмінків

відмінок	однина	множина
називний	ки́шло	ки́шла
родовий	ки́шла	кишл
давальний	ки́шлу	ки́шлам
знахідний	ки́шло	ки́шла
орудний	ки́шлом	ки́шлами
місцевий	на/у ки́шлі	на/у ки́шлах
кличний	ки́шло	ки́шла

Словник синонімів ГАДЮ́ЧНИК (місце, де живуть плазуни; гніздо гадюки), ГАДОВИ́ЩЕ, КУБЛО́, КУ́БЛИЩЕ, КИ́ШЛО розм. Звалище артилерійських снарядів.., мов гадюки в гадючнику, дрімали в цій землі, приховані бур’янами (О. Гончар); До пенька з усіх сторін повзли вужаки.. Гади збиралися на зиму в суцільне кубло (О. Донченко).

ЖИТЛО́ (взагалі місце для перебування, проживання), КУТО́К розм., КУТ розм., ХА́ТА розм., ДАХ розм., ПОКРІ́ВЛЯ розм., СТРІ́ХА розм., ГНІЗДО́ розм., КУБЛО́ розм., КИШЛО́ розм. рідше, ЗА́ХИСТ рідше. Житло і харчі коштуватимуть їй тут тільки трохи більше ста карбованців (П. Козланюк); Бодай ніхто не дочекав в чужім кутку сидіти (приказка); Ми жебраки, Нещасні, без кута, без кусня хліба! (І. Франко); Смеркло. - Збирайтеся, бабо, - каже мама, - та йдіть шукати хати на ніч, а то пізно буде (М. Коцюбинський); Кидав я мій рідний дах, щоб інше десь шукати долі (Я. Щоголів); І постає в уяві рідна стріха (О. Ющенко); Тож сам собі будиночок поставив, Що в Малині був за гніздо йому (М. Рильський); Тато жартував, що це вже, певно, останнє його кубло (П. Дорошко); Батько розказував, що колись.. ще тут розбійники жили, кишло їх у цьому яру було (Б. Грінченко); Бралося далеко за північ. Позасинали люди по своїх теплих захистах (Панас Мирний). - Пор. 1. приту́лок.

Словник української мови: в 11 томах. — Том 4, 1973. — Стор. 158. КИ́ШЛО, а, сер., розм., рідко. Житло, гніздо (у 2 знач.). Тут розбійники жили, кишло їх було у цьому яру (Борис Грінченко, II, 1963, 253); Микола.. шукав у його товаристві розради, бо був тут [в інтернаті] один чужий, непомітний в цьому невгамовному кишлі дітвори (Юрій Збанацький, Курилові о-ви, 1963, 100).

Словник української мови.Томи 1-8. (А-МІШУ́РНИЙ) КИ́ШЛО, а, с., розм. Те саме, що житло́; гніздо (у 2 знач.). Як жили запорожці у Великому Лузі, то тут було їх кишло (А. Кащенко); Ягнич попрямував просто до своєї майстерні. Хоч зазирнути, хоч одним оком глянути – скучив за нею. Бо це ж його кишло, його домівка (О. Гончар); В обідню пору Вовченки повернулися в Пісочин... Така тіснота. Не мешкання – кишло (Олекса Ізарський); * Образно. Микола .. шукав у його товаристві розради, бо був тут [в інтернаті] один чужий, непомітний в цьому невгамовному кишлі дітвори (Ю. Збанацький); // перен. Місце зосередження, притулок антигромадських або аморальних, злочинних елементів. Тут розбійники жили, кишло їх було у цьому яру (Б. Грінченко); Кишить Вкраїна кишлами орди, І Бог згортає чорними сувоями твоє терпіння, виткане з біди... (Л. Костенко); // зневажл. Погане житло. В обідню пору Вовченки повернулися в Пісочин... Така тіснота. Не мешкання – кишло (Олекса Ізарський).