Кидати

Матеріал з Київський столичний університет імені Бориса Грінченки
Перейти до: навігація, пошук

Ки́дати, -даю, -єш, одн. в. кинути, ки́ну, -неш, гл. 1) Бросать, кидать. Та й почав мені кидати у пазуху п’ятаки з обох кишень. ЗОЮР. І. 250. Не стій на могилі, не кидай пісочку. Мет. 92. Ой взяли го за реберні та й кинули через дверці. Гол. 2) Оставлять, бросать, переставать. Москаль любить жартуючи, жартуючи кине. Шевч. 65. Ой не кидай же мене та на чужій чужині. Мет. 78. Кидай... вечеряти: час на коня сісти. Макс. 3) — воду. Качать насосомъ. 4) — кров. Дѣлать кровопусканіе. 5) — сіно. Подавать сѣно при укладываніи его въ стоги. Я вам лучче так чого поможу днів три робить за процент косить там, чи сіно кидать. О. 1862. IX. 7. 6) — лихом об землю. Забыть о горѣ, пренебречь имъ. Кинь лихом об землю та давай погуляєм. 7) Кинути оком. Взглянуть, завидѣть. Скілько оком кинути гора мріла. Кинула оком мати на його вбрання, та й відвернулась. Св. Л. 170. 8) Кидати хляще́м. Бросать въ безпорядкѣ, какъ попало. На току повно свиней, а в хаті такий гармидер: миска з водою перекинута, кури поваляли горшки з полиць, а він кинув так хлящем усе хазяйство, а сам пішов на улицю. Кіевск. у.

Сучасні словники

Словник української мови за редакцією Б.Д.Грінченка

Кидати, -даю, -єш, [p]одн. в.[/p] кинути, ки́ну, -неш, гл. 1) Бросать, кидать. Та й почав мені кидати у пазуху п'ятаки з обох кишень. ЗОЮР. І. 250. Не стій на могилі, не кидай пісочку. Мет. 92. Ой взяли го за реберні та й кинули через дверці. Гол. 2) Оставлять, бросать, переставать. Москаль любить жартуючи, жартуючи кине. Шевч. 65. Ой не кидай же мене та на чужій чужині. Мет. 78. Кидай... вечеряти: час на коня сісти. Макс. 3) — воду. Качать насосомъ. 4) — кров. Дѣлать кровопусканіе. 5) — сіно. Подавать сѣно при укладываніи его въ стоги. Я вам лучче так чого поможу днів три робить за процент — косить там, чи сіно кидать. О. 1862. IX. 7. 6) — лихом об землю. Забыть о горѣ, пренебречь имъ. Кинь лихом об землю та давай погуляєм. 7) кинути оком. Взглянуть, завидѣть. Скілько оком кинути — гора мріла. Кинула оком мати на його вбрання, та й відвернулась. Св. Л. 170. 8) кидати хляще́м. Бросать въ безпорядкѣ, какъ попало. На току повно свиней, а в хаті такий гармидер: миска з водою перекинута, кури поваляли горшки з полиць, а він кинув так хлящем усе хазяйство, а сам пішов на улицю. Кіевск. у.

УКРЛІТ.ORG_Cловник

КИ́ДАТИ, аю, аєш, недок., КИ́НУТИ, ну, неш, док., перех.

1. також чим. Махнувши рукою (руками), примушувати летіти, падати те, що є в руці (в руках). Дівчата хапались за нависле листя, рвали й кидали його на хлопців (Н.-Лев., II, 1956, 31); Валя чистить картоплю, раптом кидає ніж, хапається за пучку (Вас., III, 1960, 326); — Шабаш! — кинувши шапку об землю, крикнув Грицько (Мирний, І, 1954, 302); Товариш Большаков.. кинув гарячу гвинтівку геть і, схопившись на ноги, дав в упор дві гранати одну за одною (Ю. Янов., І, 1958, 126); * Образно. Десь на заметах стогнав вітер і кидав у шибки сухим снігом (Панч, В дорозі, 1959, 69); // Опускати, занурювати (в рідину). Їм не вдавалося розігнати човен на береговий пісок. Тоді грек кинув у море котвицю (Коцюб., І, 1955, 390); Миру над світом сіяє маяк, Тим-то спокійно свій невід рибак Кидає в море, що піниться й грає (Рильський, III, 1961, 230); // Викидати. Надя.. поглянула на черепки, далі зібрала їх всі в одну руку і кинула за вікно геть у садок… (Л. Укр., III, 1952, 486); // перев. безос. Сильно хитати, гойдати; підкидати. Вітри, що йшли за грозою, кидали літака з боку на бік (Собко, Зор. крила, 1950, 47); «Швидкий» кидало з боку на бік, заливало пінявою водою (Ткач, Крута хвиля, 1956, 126).

◊ Жеребо́к ки́нуто див. жеребо́к; Ки́дати боло́том див. боло́то; Ки́дати громи́ (грома́ми) на кого — гостро картати, суворо ганити когось. — Ви, шановний добродію, ..не раз.. кидали громи на нелюбих вам поетів або артистів (Фр., XVI, 1955, 293); Ки́дати (ки́нути) жеребо́к — вирішувати що-небудь жеребкуванням. — Може, кинемо жеребок? — несміливо запропонував Тарас (Мокр., Острів.., 1961, 65); Ки́дати (ки́нути) ка́менем (ка́мінь) див. ка́мінь; Ки́дати (ки́нути) кров кому, заст.— спускати кров комусь (звичайно хворому); Ки́дати (ки́нути) на ві́тер гро́ші (заробі́ток і т. ін.) див. ві́тер; Ки́дати (ки́нути) на зуб (на зу́би) див. зуб; Ки́дати пля́му див. пля́ма; Ки́дати стіг — укладати стіг. — Я й орала, я й запрягала, я й громадити, я й кидати стоги (Барв., Опов.., 1902, 222); Ки́нути ли́хом об зе́млю див. ли́хо; Куди́ не кинь: а) з усіх боків, у всьому. І війська мав свого чимало, І грошиків таки бряжчало, Куди не кинь, був Турн царьок (Котл., І, 1952, 166); б) скрізь; На ві́тер ки́дати слова́ див. ві́тер; Па́лицею (па́лкою) ки́нути — недалеко, близько. — Позиція, кажу, чудова,— пояснює Засядько. — І до противника палицею кинути (Гончар, І, 1954, 359); До хутора зовсім палкою кинути. Гонів з п’ять, мабуть, буде (Цюпа, На крилах.., 1961, 23).

2. перен. Спрямовувати, поширювати (промені, світло, тінь і т. ін.). Розпустила [яблуня] навкруги широкі гілки і кидала густу тінь на землю (Мирний, І, 1954, 252); Крізь вікно, обернене до полудневого заходу, кидало сонце до його покою ясний сніп світла (Фр., VII, 1951, 79); Багряне проміння кидало червоні відблиски на завіяні снігом дахи будівель (Добр., Очак. розмир, 1965, 99); // що, чим. Швидко звертати кудись (очі, погляд); дивитися. — Не піду, бігма, не піду,— забормотіла та [жінка], кидаючи полохливо чорними очима на всі боки (Л. Укр., III, 1952, 676); Отаман тільки помаленьку кивнув головою.., кинув гордим оком по всіх бурлаках (Н.-Лев., II, 1956, 222); Коли за якийсь час знову кинув [Пакришень] погляд на море, то зовсім не впізнав його (Збан., Сеспель, 1961, 39).

3. перен. Швидко, часом недбало казати, висловлювати (репліку, слово тощо). — Засукуй рукава! — коротко кидав жандар… (Коцюб., II, 1955, 197); — Таня на базі,— відклав інструмент Й кидає [коваль] ту ж таки фразу: — Зараз у неї гарячий момент! — …Словом, біжу я на базу! (С. Ол., Вибр., 1959, 97); Ні хвилинки не гаючись, Валя вихором помчав од гурту, кинувши: — Я зараз вернуся! (Вас., II, 1959, 188); Стара господиня.. кинула думку, що добре було б зустріти гостей хлібом-сіллю (Д. Бедзик, Серце.., 1961, 72); // У сполуч. з деякими іменниками означає — робити те, що виражене відповідним іменником. [Леся:] Перед загрозою смерті вона кидає прокляття цареві (Сміл., Черв. троянда, 1955, 38); Чоловіки реготали, кидали жарти (Томч., Жменяки, 1964, 18); Зрідка він кидав униз короткі поради (Гончар, III, 1959, 102).

◊ Ки́дати (ки́нути) ви́клик див. ви́клик; Ки́дати (ки́нути) клич (га́сло, сло́во і т. ін.) — звертатися з закликом, гаслом тощо.

4. Залишати кого-, що-небудь; покидати.— Ще ніколи не кидав я рідного села (Коцюб., І, 1955, 140); — Наша артіль бідна,— сказав старий,— і кидати шаланди в морі не годиться (Ю. Янов., II, 1958, 193); * Образно. Думи мої, думи мої, Ви мої єдині, Не кидайте хоч ви мене При лихій годині (Шевч., II, 1953, 7); [Маруся:] Душа моя знемагає, сила мене кидає (Мирний, V, 1955, 97); // перев. з інфін. Переставати робити що-небудь, займатися чим-небудь. Любий хлопчику..! Кинь обручиком гратися (Шер., Дорога.., 1957, 9); Хворим на виразку шлунка конче потрібно кинути палити (Наука.., 1, 1966, 46).

5. Посилати, направляти когось, щось куди-небудь. Капітан Чумаченко кинув штурмові групи в атаку (Гончар, III, 1959, 260); // Переводити з одного місця в інше. Вчителя кидали з села в село (Хотк., І, 1966, 134); // Ув’язнювати; саджати, запроторювати (до в’язниці тощо). Давид наказав осліпити Василька і кинути в тюрму та заволодів його містами (Іст. СРСР, І, 1956, 51); Вартові провели її у вогкий підвал і кинули з одиночку (Кучер, Голод, 1961, 425).

◊ Ки́дати (ки́нути) за гра́ти див. гра́ти1.

6. безос., у що, звичайно зі сл. жар, холод, лють і т. ін. Раптово викликати в когось відчуття жару, холоду, почуття люті тощо. Миколу кидало то в жар, то в холод, руки тремтіли, а щоки палали (Коз., Гарячі руки, 1960, 188); При одній лише думці про те, що донька могла б не пройти по конкурсу, що якісь там інститутські книгогризи могли б завалити її при вступі, майора кидало в лють (Гончар, Тронка, 1963, 162).

◊ Ки́дає (ки́дало, ки́нуло) в сльо́зи (в сльозу́) кого — у когось на очах з’являються (з’являлися, з’явилися) сльози. — Як гляну-погляну на маленьку рослину.. Щось у грудях заворушиться, навіть у сльозу кине (Вол., Дні.., 1958, 60); Ки́дає (ки́дало, ки́нуло) в сміх кого — хтось починає (починав, почав) сміятися. Остапа кинуло в сміх, мотало, аж трусило ним (Горд., II, 1959, 297).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 146.

Іноземні словники

Словари и энциклопедии на Академике

кидати -аю, -аєш, недок., ки́нути, -ну, -неш, док., перех. 1) також чим. Махнувши рукою (руками), примушувати летіти, падати те, що є в руці (в руках). || Опускати, занурювати (в рідину). || Викидати. || перев. безос. Сильно хитати, гойдати; підкидати. •• Ки́дати жеребо́к — вирішувати що-небудь жеребкуванням.

2) перен. Спрямовувати, поширювати (промені, світло, тінь і т. ін.). || що, чим.

Швидко звертати кудись (очі, погляд); дивитися. 3) перен. Швидко, часом недбало казати, висловлювати (репліку, слово тощо). || У сполуч. з деякими іменниками означає – робити те, що виражене відповідним іменником. •• Ки́дати клич — звертатися з закликом.

4) Залишати кого-, що-небудь; покидати. || перев. з інфін. Переставати робити що-небудь, займатися чим-небудь. 5) Посилати когось, щось куди-небудь. || Переводити з одного місця в інше. || Ув'язнювати; саджати, запроторювати (до в'язниці тощо). 6) безос., у що, звичайно зі сл. жар, холод, лють і т. ін. Раптово викликати в когось відчуття жару, холоду, почуття люті тощо. 7) кого, жарг. Обманювати, не повертати взяте чи не платити за виконану роботу, порушивши слово.

Великий тлумачний словник сучасної української мови. - "Перун". 2005.

Ілюстрації

Кидати1.jpg Кидати2.jpg Кидати3.jpg Кидати4.jpg

Медіа

[1]