Кивання

Матеріал з Київський столичний університет імені Бориса Грінченки
Перейти до: навігація, пошук

Кива́ння, -ня, с. Киваніе. Кивання головою за кожним поклоном. Левиц. (Правда, 1868. 557). КИВАННЯ, аю, аєш, недок.

  • 1. неперех. Нахиляти голову на знак вітання, згоди тощо. На тлі синього моря пропливає корона золотого волосся. Морські очі встромлені в мене, і біле обличчя привітно киває (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 292); Він підтакував, ухвально кивав головою, компетентно хмикав і орлом позирав навкруги (Юрій Смолич, Сорок вісім.., 1937, 341); * Образно. [Мавка:] Он бачиш, там питає дика рожа: «Чи я хороша?» А ясень їй киває є верховітті: «Найкраща в світі!» (Леся Українка, III, 1952, 199);

// Хитати головою, махати рукою або рухати пальцем, подаючи який-небудь знак. Увіходе [увіходить] Іван, теж наряджений, Ївга йому киває головою, щоб ішов до Одарки (Панас Мирний, V, 1955, 238); Зиркнув на берег, а там Коська. Таємниче рукою киває, до себе кличе (Юрій Збанацький, Мор. чайка, 1959, 32). ♦ Кивати п'ятами: а) швидко тікати. Хто встиг, кивав п'ятами, бо татари, тікаючи, займали, де могли, шляхетських коней (Олександр Ільченко, Козацькому роду.., 1958, 118); б) блукати, вештатися. П'ятами киває, бо діла не має (Номис, 1864, № 11049).

  • 2. неперех. Рухом голови вказувати на кого-, що-небудь. І кивають, сміючися, На нас головами (Тарас Шевченко, I, 1951, 342); — Ти, мабуть, з ним приятель? — спитав писар, киваючи на мене (Марко Вовчок, VI, 1956, 232); А ще частіше Лялю саму питали [люди]: що чути там? І кивали на схід (Олесь Гончар, IV, 1960, 71).
  • 3. неперех. Ритмічно хитати чим-небудь; махати. Там, по луках, ..кивала сірими вітами собача рожа (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 215); На телеграфному дроті кивала хвостом сорока (Олесь Донченко, Дочка, 1950, 34).
  • 4. перех., діал. Брати (чуже); красти. Коли побачив, що гроші минаються.., перелякався дуже і завзявся — радше зараз згибати [гинути], а не кивати більше тих грошей (Іван Франко, VIII, 1952, 348); Я не рушив би [з каси] зламаного крейцара! Та й нащо мені теє кивати, коли мені люди самі дадуть за вигоду (Лесь Мартович, Тв., 1954, 217).
  • 5. неперех., на що, діал. Зазіхати. Ану хай бідний відважиться рушити трохи хмизу, то зараз б'ють, карають, злодієм таврують: — Нащо киваєш на чуже добро? — питають бідного в суді... (Ігор Муратов, Буковинська повість, 1959, 4).

Ілюстрації

Кивання.jpg Кивання1.jpg