Кадило
Зміст
Сучасні словники
Словник української мови Академічний тлумачний словник (1970—1980)
КАДИ́ЛО, а, сер. 1. Металевий посуд на довгих ланцюжках із прорізною накривкою для куріння ладаном під час відправи православного й католицького релігійного культу. Будем, брате, З багряниць онучі драти, Люльки з кадил закуряти (Тарас Шевченко, II, 1953, 344); — Нам не треба кадила й кропила! (Нечуй-Левицький, I, 1956, 453); Кумедно, що колись у кадило вірили та в розмальовані дошки на стінах (Юрій Яновський, V, 1959, 160). ♦ Роздмухувати (роздмухати) кадило, зневажл. — зняти навколо чогось розмови, балачки, галас. Пан радник таки хоче роздмухати кадило? Ну, що ж! Тим гірше для нього (Іван Кулик. Записки консула, 1958, 150). 2. (Melittis, L.). Однорічна трав'яниста рослина, квітки якої розкриваються вночі й сильно, приємно пахнуть.
Іноземні словники
Словари и энциклопедии на Академике
Кадило-метал, чашка на ланцюжках, в якій при богослужінні куриться ладан на розпечених вугіллях. Синоніми: Богородское зілля, кадильниця, пахлун, плакун, рослина, посудину, сутловка.
Ілюстрації
|
|
|
Медіа
Цікаві факти
Матеріал з Вікіпедії
Кадило[ред. | ред. код] Кади́ло, кади́льниця — юдейський та християнський культовий предмет для кадіння фіміаму з особливо урочистої нагоди. Юдеї здавна спалювали жертви: жертва Авеля; у Торі Мойсею було наказано зробити у скинії особливий жертівник для поширення «священних» пахощів від речовин, які повільно тліють у спеціальному для цього пристрої; євангеліст Іоанн Богослов «бачив в Одкровенні в Небесному храмі янгола, що приймав золоту кадильницю». Куріння означало силу, що відгонить злих духів, славу й виголошення молитов до Ягве. Слово «кадило» часто плутають із панікадилом — церковною люстрою. Таких помилок припускалися навіть відомі письменники, наприклад, Іван Тургенєв у своєму творі писав: «Ледь живий диячок вийшов з кухні, з труднощами розкурюючи ладан у старому мідному панікадилі»..
Зміст • 1Християнська традиція • 2Історія o 2.1Кація • 3Цікаві факти • 4Див. також • 5Примітки • 6Література Християнська традиція[ред. | ред. код] У християнстві кадило також стало частиною церковного інвентарю, його використовують під час більшості релігійних заходів. Кадило розпалюють за допомогою розпеченого вугілля, на яке кладуть ладан — духмяну смолу східних дерев. Під час спалювання утворюється дим — фіміам. Існують церковні кадила (з ланцюжками, якими приєднуються до ручки) та келійні або домашні (з фіксованою ручкою збоку). Богослужебне куріння буває «повним», коли диякон чи піп з кадилом обходить весь храм, і «малим», коли кадять вівтар, іконостас і парафіян з амвону. Коли куріння здійснюється перед священними предметами — іконами храму, воно призначене Богу, віддаючи йому належну почесть і хвалу. Коли ж куріння звернуте до людей, цим засвідчується, що Святий Дух сходить на християн, як таких, що «подібні до Бога». За східною традицією у відповідь на куріння прийнято кланятись. Згідно православної традиції померлого диякона ховають з кадилом в руках. Історія[ред. | ред. код] Найстаріший зразок кадила на ланцюжках датується 1405 роком. Кадило набуло форми храму й було символом Єрусалиму.[1] В іконографії кадило є атрибутом святих дияконів Лаврентія та Стефана. З кадилом зображувався і юдейський первосвященик Аарон. У світській семіотиці кадило є алегорією Азії.[2] Кація[ред. | ред. код] Кація́ (кацья́) — ківш з довгими рукоятками, яким користувались для воскуріння до появи кадил на ланцюжках у XVII столітті. Нині кацію використовують, якщо служба здійснюється мирянським чином, без священика. Деякі ортодокси вважають за необхідне кадити фіміамом свої будинки, використовуючи при цьому саме кацію. Цікаві факти[ред. | ред. код] • Ботафумейро — найбільше у світі кадило, кріпиться канатами до стелі Компостельського собору в Галісії. Важить 80 кг та приводиться в дію шляхом розкачування вісьмома служителями (tiraboleiros) в багряниці. Для наповнення цього кадила, яке під час руху розвиває швидкість до 60 км на годину, потрібно 40 кг вугілля й ладану. • «Роздути кадило» у переносному значенні означає розвернути якусь діяльність, розгорнутись.[3] • Відомо, що козаки ніколи нічого не палили в хаті, бо вважалося, що це накликає всяку нечисть.
