Зубець
Зубе́ць, -бця́, м. 1) Зубець — какъ фигура и какъ часть снаряда (напр. зубці у грабля́х. Шух. І. 166); сдѣланный изъ матеріи и пр. какъ украшеніе одежды. Шух. І. 122. Гол. Од. 56. 2) Зубокъ, часть чесночной луковицы, распадающейся на части. МУЕ. III. 39. 3) мн. зубці. Кушанье изъ очищенныхъ зеренъ ячменя — сваренныхъ или поджаренныхъ. Чуб. VII. 440. Маркев. 153. На закуску куліш і кашу, лемішку, зубці, путрю, квашу. Котл. Ен. І. 18. Ум. Зубчик.
Сучасні словники
Тлумачення слова у сучасних словниках 1. спец. Гострий виступ на чому-небудь; частина знаряддя, інструмента, деталі механізму і т. ін. у формі гострого виступу; зуб (у 2 знач.). Чеше він закудлану голову, а волосся тріщить на йому, аж зубці з гребінця сипляться (Нечуй-Левицький, III, 1956, 268); Воли ступають, а за ними тягнуться — Зубцями вгору — борони (Микола Зеров, Вибр., 1966, 264).
2. перев. мн., зубці, ів. Надбудовані на фортечній стіні, башті і т. ін. стовпчики з рівним віддаленням один від одного. Високий зубчастий мур оперізує їх [вежі] рудим кам'яним поясом, і кожен зубець нагадує хвіст велетенської рибини (Зінаїда Тулуб, Людолови, II, 1957, 448); // Гострі верхи гір, вершини дерев у лісі і т. ін., що виділяються ламаною лінією. Сплять ще велетні-гори під чорним буком, а по сірих зубцях Бабу гана повзуть, мов дим густий, білії хмари (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 109); // Елемент орнаменту. При вишиванні зубців довжину стібків поступово збільшують, а потім зменшують на одну горизонтальну нитку (Українське народне художнє вишивання, 1958, 41).
Ілюстрації
| x140px | x140px | x140px |
