Зоставляти

Зоставля́ти, -ля́ю, -єш, сов. в. зоставити, -влю, -виш, гл. = Зіставляти, зіставити. ЛяхаБутурлака не рубайте, между військом для порядку за яризу військового зоставляйте. АД. І. 215. ЗОСТАВЛЯТИ, яю, яєш, недок., ЗОСТАВИТИ, влю, виш; мн. зоставлять; док., перех., рідко.

1. Вирушаючи звідкись або кудись, не брати з собою, залишати на місці кого-, що-небудь. — Не кидай, Пархіме, нічого; не зоставляй, забирай усе: ти за сі ласощі гроші платив (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 477); Виходячи з села і сподіваючись на хазяйську одежу, вона свою новішу зоставила дома (Панас Мирний, III, 1954, 81); Зоставив дома сім'ю велику — не знаю, чим і живуть (Олесь Гончар, II, 1959, 159); // на кого. Вирушаючи кудись, залишати кого-, що-небудь під чиїмось доглядом. Комісар хутко прийняв рішення. Трьох важко поранених ми зоставляли в танку — на піклування товариша К. (Юрій Яновський, I, 1954, 55); Положили на віз чимале барильце й горілки, та й поїхали з косарями всі до душі, зоставивши хату на діда, щоб назирав (Ганна Барвінок, Опов.., 1902, 145).

2. Залишати, віддавати у чиє-небудь користування. Старші брати, взявши собі дещо з батьківського добра на пам'ятку про батька, зоставили Харитонові, як найменшому в сім'ї.., усе нерухоме добро й господарство (Нечуй-Левицький, III, 1956, 12); Хведір.. чув від хлопців, як його батька громада зневажила, зоставивши землю за Пріською (Панас Мирний, III, 1954, 55); // Передавати у спадщину, заповідати. Князь прогайнував усю батьківщину, зоставив їй [дочці] тільки будинок невеличкий у місті (Марко Вовчок, I, 1955, 258); — До чого ж бездарний царат; навіть путящої карти Сиваша нам не зоставив (Олесь Гончар, II, 1959, 397). ♦ Зоставляти (зоставити) в спадок (в нащадок) — те саме, що Залишати (залишити) в спадщину (у спадок) (див. залишати). [Демко:] Один змалку працює, у праці і помира, і дітям в нащадок зоставля одну тільки гірку працю... (Марко Кропивницький, II, 1958, 191).

3. Бути причиною появи, виникнення чого-небудь; спричиняти щось. Він лупить жінку.., голомшить і дітей, ..за вину і без вини зоставляє синці на маленькому тілі (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 439); Ярошенко побіг, зоставивши після себе кров, розбризкану на сухому грудді, на білій, повитій по стеблах, березці (Олесь Гончар, Людина.., 1960, 94); // Викликати певні почуття, думки і т. ін. Драма — цікаво написана, легко читається... а проте зоставляє якесь чудне враження (Панас Мирний, V, 1955, 423); Тепер вони розуміли, яке було життя без просвітку, але пам'ять зоставила їм відчуття далекої юності, краплю щастя в морі ночі (Юрій Яновський, II, 1954, 118).

4. Відкладати, зберігати щось для кого-, чого-небудь. Де випросить [Оксана] чого з'їсти, а де й нічого не дадуть, то й голодувала часто, зоставляючи дитині і послідню крихту (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 458); Тоня діловито наливає з бідона води, зоставляє трохи, щоб і собі напитись (Олесь Гончар, Тронка, 1963, 34); Її лаяли на всі боки й другими способами допікали. То кухарка Параска окропу не зоставить голову змити, то дід відра не достягне, як вона у колодязь упустить (Грицько Григоренко, Вибр., 1959, 101); // Призначати для чого-небудь. Він таки найняв п'ятнадцять десятин поля. П'ять уже зорав на зяб, останні зоставив на ярину, баштан і огородину (Панас Мирний, IV, 1955, 213); // Не віддавати, тримати у себе. — Якщо Вам ся п'єса не конче потрібна, то дозвольте мені ще на який час зоставити її у себе... (Леся Українка, III, 1952, 583). ♦ Зоставляти (зоставити) на насіння див. насіння; Зоставляти (зоставити) на сльози див. сльоза; Не зоставили ні кришки, ні покришки кому — нічого не залишити кому-небудь. [Гаркуша:] Сутяжники загарбали всю мою худобу і не зоставили мені ні кришки, ні покришки (Олекса Стороженко, I, 1957, 299).

5. Пропонувати кому-небудь затриматися десь, примушувати кого-небудь не покидати якогось місця, посади і т. ін. На що ж йому й зоставляти мене у себе? на що казати: зостаньтесь, я з вами маю побалакати?.. (Панас Мирний, V, 1955, 170); — Тільки й чули, — кажуть, — що дуже твого Семенка катували, а таки зоставив панич при собі його (Марко Вовчок, I, 1955, 35); // з інфін. Просити, примушувати затриматися з певною метою. Було Хвеська одна і в поле ходить, а свого Хвеська, неначе хлоп'ятко, зоставляла двору стерегти (Олекса Стороженко, I, 1957, 36); Усякий раз вони його зоставляли у себе обідати (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 55).