Зовиця

Зови́ця

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка.

Зовиця, ці, ж. Золовка. Ой як мені сії суми пересумувати, ой як мені та зовицю сестрицею звати. Мет. 159. Ум. Зовичка. Зовичко-сестричко, порятуй мене молоденьку. Грин. III. 308. Хоть діверко пустить, — завичка не пустить. Чуб. III. 140.

Словник української мови: в 11 томах. — Том 3, 1972.

ЗОВИ́ЦЯ, і, жін. Чоловікова сестра. Оддай моя мати, до білої хати, Де свекорко, як батенько, свекруха, як мати, Де зовиці, як сестриці (Павло Чубинський, V, 1874, 171); Братова не хотіла тримати в дівках зовицю, і Оксана це відчувала на кожному кроці, в кожному русі, є кожному її вчинкові (Арсен Іщук, Вербівчани, 1961, 34).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006.

зови́ця — рідна сестра чоловіка; не завжди стосунки між дружиною та зовицею були приятельськими, хоч звичай вимагав, щоб вони зва­лися сестрами. Ой як мені сії суми пересумувати, Ой як мені та зови­цю сестрою назвати (А. Метлинський); Зовиця — як синиця: усе хвостом вертить (приказка).

Цитати української літератури з використанням слова "зовиця"

1. "У кліті було чотири жони придвірних райтерів та баронів, а п’ята — зовиця королеви Гримільда" (Білик Іван Іванович - "Меч Арея")
2. "Як дізнався отець Тарасій, що зовиця дременула на теплі води, то аж схопився з стільця, посатанів і підняв кулаки трохи не під стелю" (Нечуй-Левицький Іван Семенович - "Афонський пройдисвіт")