Зобідити

Зобідити. См. Зобіжати.

Сучасні словники

Словник української мови Академічний тлумачний словник (1970—1980)

. ЗОБИДЖАТИ і ЗОБИЖАТИ, аю, аєш, недок., ЗОБИДИТИ, джу, диш, док., перех., розм. 1. Викликати у кого-небудь почуття образи; ображати, скривджувати. Він [батько] справді був добрий, не то що ніколи не зобижав її, а було і матір придерже, коли та розходиться лаяти... (Панас Мирний, III, 1954, 19);Правдиві сльози заблищали на її запалих очах. Бо відколи вона пам'ятає себе, усі, усі зобиджають її (Михайло Стельмах, II, 1962, 20); — Ото мати зрадіє, що дочка знов буде коло неї!.. Тут і доглянуть, і голову змиють, і зобидити не дадуть (Василь Кучер, Трудна любов, 1960, 207); // Безчестити (жінок, дівчат). — О, вже і безстидство причепив! — посміхається Юрко.. — Хіба ж я зобижаю дівчат? От інколи тільки руки погрієш навколо їхнього стану (Михайло Стельмах, I, 1962, 65). ♦ Муху (мухи) зобидить не зможе (не зобидить) — про сумирну, лагідну людину. [Валерій:] Василько щастя людям хтів зробить; Він муху — й ту зобидить би не зміг! (Євген Кротевич, Вибр., 1959, 583). 2. Заподіювати кому-небудь матеріальні збитки, кривдити в чому-небудь. Пороздавала [удова] усе: землю — на скіпщину, вітряк — з мірки, та усе чесним, богобоязним людям, щоб не зобиджали її і щоб у срок [строк] зносили, що треба (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 422); — Як там поживає ваша дружина, товаришу гвардії майор? — запитав Хома, поштиво козирнувши. — Бригадир не зобижає? Дає соломи на хату? (Олесь Гончар, III, 1959, 427); * Образно. — Цілісіньке літо худоба в нас пасеться, на зиму робимо запаси сіна. Паші вистачає, тайга не зобидить... (Олесь Донченко, II, 1956, 62). 3. перев. чим. Давати що-небудь, наділяти чимось у меншій мірі, ніж потрібно, позбавляти чогось. Може, старий батько зобиджав її вдяганкою та обуванкою чи дорікав шматком хліба? (Іван І. Волошин, Місячне срібло, 1961, 179); — Вони [яничари] прямують сюди. Вже поминули свої шанці. — От і добре. Одвести заслон до самого верболозу. Якщо їх бог розумом зобидив, вони підуть і далі (Спиридон Добровольський, Очаківський розмир, 1965, 237).

Словник української мови за редакцією Б.Д.Грінченка

Зобіжати, -жа́ю, -єш, зобіжда́ти, -да́ю, -єш, сов. в. зобі́дити, -джу, -диш,гл. Обижать, обидѣть. Ніколи не зобіжав її. Мир. Пов. 123. Він і спершу її не поважав, а тепер буде зовсім таки зобіждати. Опат. 48. Хиба мене зобідила людина? К. Іов. 45. Як же ти міг так зобідить чоловіка? Грин. II. 72.

УКРЛІТ.ORG_Cловник

Зобіжати, жа́ю, єш, зобіжда́ти, да́ю, єш, сов. в. зобі́дити, джу, диш, гл. Обижать, обидѣть. Ніколи не зобіжав її. Мир. Пов. 123. Він і спершу її не поважав, а тепер буде зовсім таки зобіждати. Опат. 48. Хиба мене зобідила людина? К. Іов. 45. Як же ти міг так зобідить чоловіка? Грин. II. 72. Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 176.

Іноземні словники

Словари и энциклопедии на Академике

зобиджати і зобижа́ти, -а́ю, -а́єш, недок., зоби́дити, -джу, -диш, док., перех., розм. 1) Викликати у кого-небудь почуття образи; ображати, скривджувати. || Безчестити (жінок, дівчат). 2) Заподіювати кому-небудь матеріальні збитки, кривдити в чому-небудь. 3) перев. чим. Давати що-небудь, наділяти чимось у меншій мірі, ніж потрібно, позбавляти чогось.

Ілюстрації

Цікаві факти

Матеріал з Вікіпедії

• Обра́за — почуття гіркоти, досади, викликане в кого-небудь чиїмсь негарним вчинком і т.ін.[1] Людська емоція, яка виникає, коли зачіпають почуття її власної гідності, коли людина усвідомлює, що її принижують у її особистій думці або у думці суспільства. Образи викликають гострий афект, що нерідко веде до відповідної «поведінки» або до ще важчих наслідків. Образа може, звичайно, не викликати настільки гострої реакції. Може залишатися затаєнною і поступово зживатися або вести не до вибуху гніву, а ряду обміркованих різноманітних дій, у тому числі до помсти. Образу переживає, і дитина, і дорослий, і дурний, і розумний. Цицерон сказав: "Образа заподіює біль, що із працею переносять наймудріші і найкращі люди". Горда, марнолюбна, самолюбна людина і людина з підвищеним почуттям власної гідності, звичайно, уразливіші, у них мається свого роду гіперестезія в цьому відношенні, вони бачать і підозрюють образу там, де вона і не передбачалася.