Здирати

Здира́ти, -ра́ю, -єш, гл. = Здерати. Ловить вовк, ловить вовк, а як вовка піймають, то шкуру здирають. Ном. № 4092.

Зміст

1 Сучасні словники
2 Іноземні словники
- 2.1 Словари и энциклопедии на Академике
3 Ілюстрації
4 Медіа
5 Цікаві факти
- 5.1 Матеріал з Вікіпедії
6 Див. також

Сучасні словники

Словник української мови Академічний тлумачний словник (1970—1980)

ЗДИРАТИ, аю, аєш, недок., ЗІДРАТИ і ЗДЕРТИ, здеру, здереш; мин. ч. зідрав, рала, ло і здер, ла, ло; наказ. сп.здери; док., перех. 1. Відділяти, знімати верхній шар чого-небудь. Рубали [мисливці] гострими ножами забитих тюленів і здирали з них шкури із салом (Микола Трублаїні, I, 1955, 147); Перед ним мовчки поставили чавунчик холодної картоплі.. Ковтав ту картоплю, ледь зідравши сяк-так лушпину (Юрій Збанацький, Сеспель, 1961, 310). 2. Віддирати, відривати що-небудь прибите, приклеєне, прикріплене і т. ін. Здирала [ковалиха] з поламаних меблів шовк жовтий, червоний, блискучий (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 89); Ніхто, як він, не вміє здирати з вишень глей (Володимир Сосюра, I, 1957, 344); Написа не так-то легко було здерти, він був добре приклеєний до стовпа(Агата Турчинська, Зорі.., 1950, 16); // Зривати, знімати що-небудь повішене, одягнене, взуте і т. ін. Його повнолиця дружина, ніби туго набитий мішок, стояла на лаві і здирала з стін образи (Петро Панч, II, 1956, 91); Мелашка розлютувалась за своїх дітей, як вовчиця, кинулася до Мотрі й трохи не здерла з неї очіпка (Нечуй-Левицький, II, 1966, 379); — Дитину вбив [фашист] І одежу здер... Це страшно, — глухо сказав Вихор і похилив голову (Василь Кучер, Чорноморці, 1956, 344). 3. також без додатка, розм. Брати за що-небудь дуже високу плату. Хто ж вас, дівчатка, привітає? Хто пустить на ніч? Чи без сну Й без хліба вам отут стояти?.. Або здеруть тяжку ціну... (Михайло Старицький, Вибр., 1959, 7); З нагоди «визволення», селян примусили «викупати» їх власні землі, причому здерли вдвоє і втроє вище від дійсної ціни на землю (Ленін, 17, 1949, 90); // діал. Пригнічувати, визискувати кого-небудь. Його боліло те, що ті владики держали своїх підданих, своїх одновірців, чи православних, чи уніатів, так само, як і польські шляхтичі, і так само здирали та поневіряли їх (Іван Франко, XVI, 1955, 425); По білих пролісках я йшла з тобою, і тямлю, як казав ти: — Втихне плач, і вбогих не здиратиме багач (Уляна Кравченко, Вибр., 1958, 102). ♦ Здирати (зідрати, здерти) шкуру (три шкури, десяту шкуру) див. шкура. Такий, що здере з [живого й] мертвого — про спритного хабарника. [Панас:] Бідові у нас були чиновники: там такі були, що й з мертвого здеруть! (Марко Кропивницький, I, 1958, 134); Хтось вивів Мар'яна в сіни і тихцем сказав: — Дай цьому дерилюду синеньку, бо він такий, що здере з живого й мертвого (Михайло Стельмах, I, 1962, 171). 4. тільки док. Очистити зерно від лузги. Просо, що зібрали, на пшоно зідрали (Василь Швець, Неспок. літо, 1959, 62). Словник української мови: в 11 томах. — Том 3, 1972. — Стор. 536.