Забий-круча

Матеріал з Київський університет імені Бориса Грінченки
Перейти до: навігація, пошук

Заби́й-круча, -чі, ж. Раст. Clematis integrifolia L. ЗЮЗО. І. 118.

Сучасні словники

Тлумачення слова у сучасних словниках

Clematis integrifolia L. Галай зилэ (Полт.) Забій круча(Малор. Рог.) Синій Ломиносъ (Кален.) Лопанецъ(Курск.) Порушная трава (Екатерин.) Стуліустъ, Стулистникъ (Укр.) Цыганка (Малор. Рог.) Корень въ Екатер. губ. варятъ и пьютъ отъ боли въ желудкѣ, порухи, откуда и названіе.
Ломи́ніс цілоли́стий (Clematis integrifolia) — отруйна багаторічна рослина родини жовтецевих, належить до третинних реліктів. Напівчагарник із великими синіми квітами, поширений у помірній зоні Євразії, регіонально рідкісний вид. Декоративна рослина, яку використовують у квітникарстві відкритого ґрунту. Ломиніс цілолистий також обмежено використовують у народній медицині як бактерицидний засіб.

Ілюстрації

01 59503233305231392d494e3139.jpg Забийкруча1.jpg Забийкруча3.jpg Забийкруча2.jpg

Медіа

Походження назви

1)Примѣчанія
О происхожденіи названія Забій круча, т. е. перебитый, избитый, уничтоженный отрядъ, у Проф. Роговича есть легенда, что Татары уничтожили весь отрядъ Казаковъ и разбросали ихъ кости по землѣ и изъ тѣхъ костей выросла Забій круча.
2) Рослина може вирости і з кісток. Українське переказ про походження ломоноса синього, клематиса (Clematis integrifolia L.) та його назви забiй-круча пов'язано з мотивом появи цієї рослини з козацьких кісточок, що опинилися на чужині після битви з татарами (Мандельштам +1882: 330, Булашев 1909: 297).

Опис

Багаторічний напівчагарник заввишки 20-80 см, культурні особини можуть сягати 1-1,5 м; гемікриптофіт. Підземні органи представлені коротким каудексом. Стебла прямостоячі, прості або слабкогалузисті, в нижній частині густо, а в верхній слабко опушені білими волосками, на відміну від багатьох інших ломиносів, невиткі. Пагони трав'янисті, у нижній частині дерев'яніючі, червоно-коричневі, повністю визрілі стають блідо-коричневими. Листки завдовжки 5-10 см (у культурних особин інколи до 12 см), завширшки 2-6 см, сидячі, супротивні, формою від відовжено-яйцеподібних до ланцетоподібних, шкірясті, цілокраї (інколи з війчастими краями), загострені, з обох боків зелені, зверху голі, знизу слабко опушені уздовж жилок. Жилки добре помітні.

У фазі бутонізації пуп'янки охоплені двома верхніми листками пагона так, що повністю заховані між ними. Квітки завширшки 4-8 см розташовані на верхівках пагонів на пониклих квітконіжках завдовжки до 4 см. Вони поодинокі, зірчасто-дзвоникуваті, сині або фіолетові, рідше — білі. Чашолистків 4, вони ланцетні або вузьколанцетні, гострі, зовні по краях густо опушені. Листочків оцвітини 4, вони широко розкриті, загнуті на кінцях, слабкохвилясті або скручені, вузькояйцеподібні чи ланцетні, із виїмчастими, зовні слабко опушеними краями, загострені, завдовжки до 6 см. Тичинки і маточки численні. Тичинкові нитки жовті, розширені, в півтора рази довші за чашолистки.

Плоди — коричнево-жовті чи бурі багатогорішки завдовжки близько 5 мм, завширшки близько 4 мм, розташовані на короткій ніжці, оберненояйцеподібні, шкірясті, сплюснуті з боків. Вони мають потовщений обідок та пірчасто-опушений носик завдовжки до 5 см, волоски носика білі або жовтуваті. В 1 г міститься 125 насінин.

Число хромосом 2n = 16. Трава ломиноса цілолистого містить алкалоїди, дубильні речовини, карденоліди, стероїдні сапоніни, смоли, ɣ-лактон, вітамін C, ранункулін (остання речовина притаманна багатьом видам родини Жовтецевих). У насіння виявлено досить великий вміст жирної олії (17,4 %).

Поширення

Ломиніс цілолистий має широкий ареал. Його західна частина включає Центральну, Східну та Південну Європу. Західна межа зони розповсюдження пролягає через Австрію, Чехію, Польщу, Угорщину. У Східній Європі ломиніс цілолистий зростає в усіх країнах цього регіону, але в Білорусі лише на півдні. У Південній Європі він поширений по всьому Балканському півострову, а також трапляється в Італії. Азійська частина ареалу охоплює півострів Мала Азія, Кавказькі гори (переважно північ і схід цього регіону — Передкавказзя, Дагестан), окремі центральноазійські країни, такі як Казахстан, Киргизстан. Найсхідніші осередки зростання знайдені у китайському Сіньцзян-Уйгурському автономному районі. Північна межа ареалу в Азії сягає Алтаю.

Використання

Ломиніс цілолистий відомий у культурі із року свого наукового опису (1753). Квітникарі здавна любили його за універсальність: під час цвітіння цей вид вражає погляд своїми великими квітами насиченого кольору, а після цвітіння прикрашає сад густою зеленню. У культурі ця рослина помірно вимоглива: потребує добре підготовленого ґрунту (угноєного, дренованого), поливу спекотної пори, обрізки пагонів задля рясного цвітіння. Висаджують її групами або поодинці на газонах, у квітниках, по берегах водойм. Культурні особини легко перезапилюються близькими видами, що часто використовують у селекції. Від ломиніса цілолистого бере початок сортова група Інтегріфоліа, а також ряд гібридних видів.

Медичне використання ломиноса цілолистого менш знане і стосується лише галузі народної медицини. Травники застосовують відвари і настої трави цього виду для лікування ревматизму, шлункового болю, асциті, сифілісу, а примочки прикладають до ділянок шкіри, уражених гнійниковими чи грибковими хворобами. Разом з тим слід зауважити, що усі частини рослини отруйні і застосовувати їх слід з обережністю, а самолікування в таких випадках неприпустиме. У садівництві отруйні властивості ломиноса цілолистого інколи використовують для приготування інсектицидних розчинів для боротьби із шкідниками.

Статус виду

Оскільки розповсюдження цього виду вельми широке загалом він не становить рідкості і не занесений до Червоного списку Міжнародного союзу охорони природи. Водночас, на теренах України та Росії популяції ломиноса цілолистого нечисленні, відокремлені і нечисельні. Вони сильно потерпають від рекреаційного навантаження, випасання худоби, ранніх сінокосів, весняних палів, а на степові — ще й від заліснення. Через це ломиніс цілолистий занесений до регіональних списків охоронюваних рослин 16-ох областей України та 14 адміністративних одиниць Росії

Джерела та література

Н. И. Анненковъ. Ботаническій словарь. — СПб.: Имп. Академія наукъ, 1878. — С. 103
Словник українських наукових і народних назв судинних рослин / Ю. Кобів. — Київ : Наукова думка, 2004. — 800 с. — (Словники України). — ISBN 966-00-0355-2.
http://inslav.ru/sites/default/files/editions/2008_usacheva.pdf