Жмінечка

Жмінечка и жмінька, -ки, ж. Ум. отъ жменя.

Словник української мови Академічний тлумачний словник (1970—1980)

1. Долоня й пальці в зігнутому стані, що дає можливість тримати в них покладене, насипане і т. ін. Напився [Микола], взяв у жменю води собі очі трошки помочити (Андрій Калин, Закарп. казки, 1955, 159); Антон обернувся за вітром, простяг руку з зім'ятим у жмені капелюхом (Степан Чорнобривець, Визвол. земля, 1959, 120); * Образно. Знов жорстока тиша здушила серце у жмені (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 101); * У порівняннях. В таку добу [темної ночі] закрадався сум у Мотрину душу і, як у жмені, зжимав гірким життям поточене серце... (Панас Мирний, II, 1954, 251). ♦ Вхопити в обидві жмені — нічого не одержати. [Кіндрат Антонович:] А я, здуру, шелесть за рушниками. І вхопив приданого, в обидві жмені вхопив!.. (Марко Кропивницький, II, 1958, 300); Держи в обидві жмені!, ірон. — уживається для вираження небажання кому-небудь щось дати. — Авжеж, держи в обидві жмені! (Василь Козаченко, Зол. грамота, 1939, 53); У жменю не вбереш — велика кількість, дуже багато. — Вийшло таке [на виборах], що нашого брата, козака, — пучкою взяти, а їх [чорносотенців] — і в жменю не вбереш! От і вибрали всіх своїх, — повідав Пищимуха (Панас Мирний, IV, 1955, 364).

2. Кількість чого-небудь, що вміщається між зігнутими долонею та пальцями. Вони їздили по селах, жебрали, збирали де яєчко, де жменю муки або кукурудзи (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 361); Потім викидає [Плачинда] на стіл жменю мідяків, перемішаних з дрібним сріблом (Михайло Стельмах, Хліб.., 1959, 125); // Пучок зірваних, зжатих рослин, який можна обхватити долонею й пальцями. Він врізався в жито далеко од женців і все кидав жмені жита на Нимидорині купки (Нечуй-Левицький, II, 1956, 177); — Кинь-но, небого, миски та. скоч раз-два на город жменю кропу й петрушки нарви! (Петро Козланюк, Пов. і опов., 1949, 15); // заст. Міра прядива. — Він є сотник над сотнею, старшина, жменею прядива не відбудеш (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 219).

3. перен. Незначна кількість кого-, чого-небудь. — Коли б хоч трохи більше землі тієї... А то — всього жменя, а ти крутися біля неї (Панас Мирний, III, 1954, 106); Він.. разом із жменею люду виповзає з пащі вокзалу на майдан (Олесь Досвітній, Вибр., 1959, 216).