Дякониха

Дякониха, -хи, ж. Жена діакона.

Дякони́ха (іменник, жіночий рід, істота) - дружина диякона.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 462.

Синонімічні словники

 Дякони́ха, диякони́са, або дияконе́са (грец. Διακόνισσα) — особлива категорія жінок у 
 стародавній Церкві I–VIII століть, котрі прийняли свячення і несли певне служіння в церкві.
 У наш час це служіння по-різному розглядається дослідниками. Традиційно-ортодоксальні автори акцентують,
 що служіння дияконис, хоча й було схоже на служіння дияконів, але було звернене виключно до жінок у церкві
 й не мало сакраментального вираження під час загального церковного богослужіння.
 Інші автори описують служіння дияконис, визначаючи їх роль у церкві як літургійну і пасторську.

Функції дяконеси

Функції дияконис у церкві були різноманітними, в тому числі:

• приготування жінок до хрещення і допомога у здійсненні хрещення;

• підтримання порядку в жіночій частині храму під час служби;

• розподіл пожертв серед нужденних жінок;

• відвідини хворих і вагітних жінок у їхніх оселях зі Святими Дарами для причастя;

• є згадка IX століття про те, що диякониси приносили причастя християнам, які перебували в полоні у мусульман.

Історія

Перша згадка про дяконих міститься у Посланні до римлян: «Представляю вам Фіву, сестру нашу, дияконису церкви Кенхрейської» (Рим. 16:1). Розвиток цей інститут отримав у період гонінь на християн. Так, в Апостольських постановах сказано: «у деякі будинки не можна послати до жінок чоловіка диякона, через невірних: тому, для заспокоєння помислу нечестивих, відправ туди жінку дияконису».

Інститут дияконис припинив існування у церкві в добу середньовіччя.

Ілюстрації