Дядько

Дядько, -ка, м. 1) Дядя. 2) Человѣкъ среднихъ лѣтъ. Изъ уваженія малороссіяне называютъ такъ всякаго старшаго себя лѣтами. Чуб. VII. 355. Не впадає москаля дядьком звати. Ном. № 850. 3) — собачий. Волкъ. Як собаки гавкають! Чи не пробірається до овець собачий дядько? О. 1861. V. 71. 4) Дядька накласти. Перепутать основу во время снованія. А я слухаю, що вона балака, та й наклала дядька. Оксана в мене сьогодні снувала, так аж двох дядьків наклала. Одного ж я змотала, а другий зостався. За дядьків ткачі лають, як направляють полотно. Черниг. у. Ум. Дядечко. Охріме дядечку! будь ласкав схаменись! Хата, 54. Що ж мені, дядечку, по тіх грошах? МВ. І. 107.

Сучасні словники

Словник української мови Академічний тлумачний словник (1970—1980)

ДЯ́ДЬКО, а, чол. 1. Брат батька або матері; чоловік тітки. — 3 усього роду зосталася я та рідний брат батьків — мій дядько(Панас Мирний, I, 1954, 71); Ігор чув від батьків, що там, у Тулі, працюють його рідні тітки й дядьки (Василь Кучер, Чорноморці, 1956, 26). 2. розм. Дорослий чоловік взагалі. Ходив на.. [досвітки] не рік, не два, Та вже й доходився, Що став ходить ще парубком Та й дядьком зробився (Яків Щоголів, Поезії, 1958, 238); На алеї парку з'явився гладкий, вусатий дядько у фартусі, з мітлою в руках (Любомир Дмитерко, Розлука, 1957, 6); // При звертанні до старшого за віком чоловіка. Враз у двір вскочило два хлопці й, важко відсапуючи, закричали разом: — Дядьку Замфіре, дядьку Замфіре! ваш виноград рубають (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 215). 3. розм. Селянин (перев. з відсталими поглядами). Мордований, обідраний скороминучими владами, отаманами і різними батьками, без гасу, без солі, без сірників, без взуття, в грубій полотняній одежі стояв той дядько на шляху історії і болючими очима дивився тільки на землю (Михайло Стельмах, II, 1962, 51); Залужанські дядьки, заможні і жадібні, шпортали один одного вилами, хрупали по головах оглоблями за землю, за, межу, за вкрадений сніп (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 369). 4. заст. Особа (звичайно унтер-офіцер), якій доручалось навчання новобранців у царській армії.

Словник української мови за редакцією Б.Д.Грінченка

Дя́дько, -ка, м. 1) Дядя. 2) Человѣкъ среднихъ лѣтъ. Изъ уваженія малороссіяне называютъ такъ всякаго старшаго себя лѣтами. Чуб. VII. 355.Не впадає москаля дядьком звати. Ном. № 850. 3) — соба́чий. Волкъ. Як собаки гавкають! Чи не пробірається до овець собачий дядько? О. 1861. V. 71. 4) дя́дька накла́сти. Перепутать основу во время снованія. А я слухаю, що вона балака, та й наклала дядька. Оксана в мене сьогодні снувала, так аж двох дядьків наклала. Одного ж я змотала, а другий зостався. За дядьків ткачі лають, як направляють полотно. Черниг. у.Ум. дя́дечко. Охріме дядечку! будь ласкав схаменись! Хата, 54. Що ж мені, дядечку, по тіх грошах? МВ. І. 107.

Ілюстрації

Цікаві факти

Матеріал з Вікіпедії

Дя́дько — чоловік щодо дітей брата або сестри, а також щодо дітей брата і сестри своєї дружини = брат батька або матері, або чоловік тітки. В Київській Русі — вихователь, опікун, брат матері. Стрийко — дядько по батькові, брат батька. Вуйко — дядько по матері, брат матері.