Досада

Матеріал з Київський університет імені Бориса Грінченки
Перейти до: навігація, пошук

Словник Бориса Грінченка

Досада, -ди, ж. Непріятность, досада. Чужа хата велика досада. Ном. № 9626. Досада скребе, як кішка лапою. Ном. № 3665. Ум. Досадонька. Чуб. V. 448.

Сучасні словники

Словник української мови Академічний тлумачний словник (1970—1980)

Досада, -ди

1. Почуття незадоволення, гіркоти, викликане чим-небудь. Івась помітив материну досаду і більше не допитувався (Панас Мирний, I, 1954, 241); Гребенюк з виразом досади і розчарування махнув рукою (Семен Журахович, Звич. турботи, 1960, 57). ♦ Зганяти (зігнати) досаду див. зганяти.

2. у знач. присудк. сл., перев. із займ такий, який і т. ін., розм. Те саме, що досадно 2. — Пиши про все.. Я все хочу знати, а така досада, що нічого не знаю (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 327); [Таня:] Така досада — зіпсувався телефон (Вадим Собко, За др. фронтом, 1949, 52).

1. Почуття незадоволення, гіркоти, викликане чим-небудь. Івась помітив материну досаду і більше не допитувався (Панас Мирний, I, 1954, 241); Гребенюк з виразом досади і розчарування махнув рукою (Семен Журахович, Звич. турботи, 1960, 57).

♦ Зганяти (зігнати) досаду.

2. у знач. присудк. сл., перев. із займ такий, який і т. ін., розм. Те саме, що досадно 2. — Пиши про все.. Я все хочу знати, а така досада, що нічого не знаю (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 327); [Таня:] Така досада — зіпсувався телефон (Вадим Собко, За др. фронтом, 1949, 52).

Словники України on-line

доса́да – іменник жіночого роду

Ілюстрації

Dd503432d2a3b0ee08a9bb963bb421bb.jpg 1534.jpg 5754.jpg 1489726083183382130.jpg


Медіа

Див. також

Що таке досада

Джерела та література

Словник української мови Академічний тлумачний словник (1970—1980)

Словники України on-line

Зовнішні посилання