Дмухання

Матеріал з Київський університет імені Бориса Грінченки
Перейти до: навігація, пошук

Дму́хання, -ня, с. 1) Дутье. 2) Пыхтѣніе. ДМУ́ХАННЯ, я, сер. Дія за значенням дмухати. Ти сьогодні врятувався, та пожди до ночі, туре! Ввечері мене не зрадить вітру дмухання похмуре (Леонід Первомайський, З глибини, 1956, 232).

Академічний словник

ДМУХАТИ, аю, аєш, недок. 1. Випускати з рота сильний струмінь повітря; дути. — Ось гляньте, який гладкий! — і Рудик дмухав вівчарикові між пір'ячко, щоб показати, який він гладкий (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 220); Музиканти завзято дмухали в свої труби (Олесь Гончар, І, 1954, 323); Ігор натирав гудзики крейдою, чистив їх суконкою, дмухав на них, навіть слинив (Іван Багмут, Щасл. день... 1951, 105); // чим, що. Струменем повітря з рота направляти щось на кого-небудь. — О, вона вже не прийде сюди! — весело відповіла панна, сідаючи біля мене і дмухаючи мені дим із своєї папіроски просто з очі (Іван Франко, IV, 1950, 288); Бурлака присунувся до Василини ще ближче та есе дмухав на неї смердючим тютюном (Нечуй-Левицький, II, 1956, 100). 2. Нести, гнати, рухати струмені повітря; віяти. Та вітер, бач, дмухав Усе по діброві (Метлинський і Костомаров. Тв., .1906, 346); У відчинену кватирку дмухав пахучий вітрець (Олесь Донченко, I, 1956, 371); Вітер грайливо дмухав йому в сіре обличчя теплими хвилями (Петро Панч, В дорозі, 1959, 47).


Ілюстрації

Images (1).jpg 68536.1344340001.jpg 124183.jpg Imaпророges.jpg

Відео