Деспот

Матеріал з Київський університет імені Бориса Грінченки
Перейти до: навігація, пошук

Словник Бориса Грінченка

Деспот, -та, м. Деспоть. Вони брати і христіяне, а ти собака, людоїд, деспот скажений. Шевч. 606. ДЕ́СПОТ, а, чол.

Сучасні словники

Словник української мови

Академічний тлумачний словник (1970—1980)

1. У рабовласницьких монархіях стародавнього Сходу — верховний правитель, наділений необмеженою владою. Костянтин зневажливо зауважив, що в Багратіона і характер східного деспота: розпалиться, ладний з кулаками кинутись на супротивника (Панас Кочура, Золота грамота, 1960, 328); * У порівняннях. [Руфін:] Наступить той бог єдиний нам усім на шию, мов східний деспот (Леся Українка, II, 1951, 351). 2. перен. Жорстока людина; тиран. І од палат та до тюрми Усе царі, а над собою Аж деспоти — такі царі, І на престолі і в неволі (Тарас Шевченко, II, 1953, 202); Здавалося, кошовий виріс на цілий аршин. Це вже був не той несміливий, стриманий виконавець нерозважних бажань вільного народу. Це був деспот, що вмів тільки наказувати (Олександр Довженко, I, 1958, 238). Словник української мови: в 11 томах. — Том 2, 1971. — Стор. 255.

Словник іншомовник слів

ДЕСПОТ деспот; ч. (гр., володар, самодержець) 1. Правитель з необмеженою владою у стародавніх монархічних державах Сходу. 2. перен. Жорстока, самовладна людина, тиран. 3. Титул візантійських імператорів і патріархів. Див. також: автократ, диктатор, монарх, тиран

Ілюстрації

45tiu.png W45gg.jpg 3q4y5.jpg 4w5yt.jpg