Двоє

Матеріал з Київський університет імені Бориса Грінченки
Перейти до: навігація, пошук
Двоє, двох, чис. Двое. Як двоє у батька дітей, то як єдно; а як єдно, то як ні єдного. Ном. У його двоє діл. Лебед. у. Почав їх (учеників) посилати по двоє. Єв. Мр. VI. 7.
Підпис під зображенням

Сучасні словники

Тлумачний он-лайн словник української мови «УКРЛІТ.ORG»

ДВО́Є, двох, числ. кільк. Збірн. до два. Чоловік умер, двоє діток мені покинув, два сини (Вовчок, І, 1955, 273); Був собі дід та баба. З давнього давно, у гаї над ставом, Удвох собі на хуторі жили, Як діточок двоє, — Усюди обоє (Шевч., І, 1951, 311); Двоє барил з водою стояли коло стіжка (Н.-Лев., II, 1956, 196); Під стінкою на вичовганій канапі сиділо ще двоє пасажирів (Панч, Синів.., 1959, 4); [Дудар:] Я хочу сказати цьому дідові двоє слів (Мик., І, 1957, 82); Зосталася Яресьчиха з трьома дітьми: двоє дочок і син (Гончар, Таврія.., 1957, 9); // у знач. ім. Вже можна було розібрати, що там [у човні] сиділо четверо — двоє на веслах, а двоє — один проти одного (Коцюб., І, 1955, 386); Кажуть, якщо двоє палко покохали.., То для них, хороших, праця вдвічі мила, То ж у кожнім серці — вдвічі більше сили (Гірник, Друзі.., 1953, 44).