Гуркотіти

Гуркотіти, -кочу, -тиш, гл. = Гуркотати 1) Грин. III. 673. Стукотить, гуркотить, як сто коней біжить. (Загадка: грім). Ном. стр. 291, № 47. На горищі шось стука та гуркотить. Мнж. 130. За громом громи гуркотять. Греб. 374.

2)Підсил. до гу́ркати. Далеко десь, неначе під землею, Грім гуркотав (Фр., X, 1954, 375); Десь підвода далека в полях гуркотить (Рильський, І, 1956, 41); Гуркочуть мотори на сивім Дніпрі, і небо в моторах гуркоче… (Сос., Близька далина, 1960, 66); В різних кінцях міста гуркотіли гармати (Сміл., Сашко, 1954, 194).

3)Видавати переливчасті звуки (про голубів, горлиць); воркувати. Ой голуб гуде, голубка гуркоче, Либонь голубонько та покинути хоче (Чуб., V, 1874, 280).