Глузувати

Матеріал з Київський університет імені Бориса Грінченки
Перейти до: навігація, пошук

Глузувати, -зую, -єш, гл. Насмѣхаться, издѣваться, поднимать на смѣхъ. Матері глузують, що москалі вертаються та в неї ночують. Шевч. 67.


Сучасні словники

Словник української мови Академічний тлумачний словник (1970—1980)
ГЛУЗУВАТИ, ую, уєш, недок., з кого—чого, над ким — чим і без додатка. Уїдливо насміхатися; висміювати когось або щось.
Жартуй, да не глузуй із бідних парубків (Євген Гребінка, I, 1957, 54); Хай сміються з нас, глузують — Нам байдуже, Бо замовкнуть, як почують Слово дуже (Максим Рильський, I, 1956, 22); Не порина та й не порина [Явдоха], та ще й глузує над усіма (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 183); — Над Шмалісиком Цимбал завжди глузує (Іван Багмут, Служу Рад. Союзу, 1950, 20); [Харитон:] Дід Кирило кажуть, що відьми розплодилися, а Роман глузує! (Марко Кропивницький, II, 1958, 12); [Вітровий:] Трудоднів багато, за це треба прославити Романюка. [Батура:] Ти глузуєш чи правду говориш? (Олександр Корнійчук, II, 1955, 220); * У порівняннях. Жінка подивилась на мене. Її очі сміялись, наче глузували з мого запитання (Олесь Досвітній. Вибр., 1959, 416).

Ілюстрації

Медіа

Див. також

https://uk.worldwidedictionary.org/%D0%B3%D0%BB%D1%83%D0%B7%D1%83%D0%B2%D0%B0%D1%82%D0%B8


Зовнішні посилання

https://ukrainian_explanatory.academic.ru/33027/%D0%B3%D0%BB%D1%83%D0%B7%D1%83%D0%B2%D0%B0%D0%BD%D0%BD%D1%8F