Гадюча

Матеріал з Київський столичний університет імені Бориса Грінченки
Перейти до: навігація, пошук

Гадюча́, -ча́ти, с. = Гадюченя. Ком. 11. стр. 107.

Сучасні словники

Словник української мови Академічний тлумачний словник (1970—1980)

  1. ГАДЮЧЕНЯ́, яти, сер.

1. Маля гадюки (у 1 знач.). Щойно народжені гадюченята вже отруйні і при небезпеці намагаються вкусити ворога (Визначник земноводних та плазунів, 1955, 133); * Образно. Перед Великою Вітчизняною війною у фашистсько-гестапівських інкубаторах понавилуплювалося чимало коновальсько-мельнико-бандерівських гадюченят (Остап Вишня, I, 1956, 446); * У порівняннях. Знову в серце вповзли гадюченятами сумніви (Павло Автомонов, Щастя.., 1959, 185).

2. перен., зневажл. Про злу, підступну молоду людину. — Це гадюченя, що брехало нам у вічі, треба провчити при нагоді (Зінаїда Тулуб, Людолови, I, 1957, 212); // Уживається як лайливе слово. — Корову забив та ще на мене руку підіймаєш? Ах ти ж гадюченя..! (Анатолій Шиян, Баланда, 1957, 35).

Ілюстрації

Гадюченя.jpg Яйце змії.jpg