Відгомін

Матеріал з Київський університет імені Бориса Грінченки
Перейти до: навігація, пошук

Відгомін, -мону, м. Отзвукъ, отголосокъ. Запізнений відгомін гайдамацького гомону. Г. Барв. 27.

Академічний словник

1. Відбиття звуку; луна. Нігде ні одклику, ні одгомону, — тільки собаки завалували на селі (Панас Мирний, II, 1954, 221); Ревнули гори п'ятикратним відгомоном від вистрілу (Іван Франко, III, 1950, 11); * У порівняннях. Тихо, як відгомін, долітають слова партизанської пісні (Іван Микитенко, I, 1957, 284); // чого. Звук, послаблений віддаллю. Відгомін луни пішов аж до самого Дніпра (Петро Панч, II, 1956, 512). 2. перен. Невиразний слід, неясна вказівка на щось; відбиття чого-небудь. Певним відгомоном давнини є й згадування в старих колядках та щедрівках Прикарпаття «князя» і «княгині» (Народна творчість та етнографія, 4, 1958, 119); * У порівняннях. Устами стиха шепотіла якісь слова, мов відгомін тих дум, що бурхали в душі (Іван Франко, XIII, 1954, 53); // Розмови, перекази про якусь подію. Відгомін про цю страхітливу розправу над Оксаною швидко рознісся по селах Переяславщини (Дмитро Бедзик, Дніпро.., 1951, 94).

Ілюстрація

Зображення: I (21).jpg