Волиняк

Волиняк, -ка, волинянин, -на, м. Житель Волыни.

Сучасні словники

Словник української мови: в 11 томах.

Волиняни, ян, мн. (одн. волинянин, а, чол.; волинянка, и, жін.). 1. Давнє східнослов'янське плем'я, яке жило у верхів'ях Західного Бугу й правих приток верхньої Прип'яті: У верхів'ях Західного Бугу і правих приток верхньої течії Прип'яті [до утворення давньоруської держави] жили дуліби, або волиняни (вони ж бужани) (Історія УРСР, I, 1953, 41). 2. Жителі Волині або ті, що родом із Волині. Як дорогих гостей зустріли волиняни тих, які першими прийняли бій з лютим ворогом (Радянська Україна, 21.V 1959, 4). [1]

Вікіпедія

Волиняни (дав.-рус. Волынѧне — середньовічне східнослов'янське плем'я, що населяло територію Волині, північно-східну Галичину, басейн середнього Бугу. Згадки про волинян містяться у середньовічних джерелах: Повісті минулих літ (XII ст.), хроніці Баварського аноніма X ст., та у творах арабського географа Аль-Масуді. Згідно Повісті минулих літ раніше називались дулібами та бужанами. У X ст. були приєднані до Київської Русі великим князем київським Володимиром Святославичем. З пізнього середньовіччя і до наших днів волиняни відомі як етнографічна група українського народу. [2]

educalingouk

Воли́нь — давньоруська історична область, історично-географічний край у басейні південних приток Прип'яті і верхів'ях Західного Бугу, у північно-західній частині сучасної України. Розташована між Поділлям на півдні та Поліссям на півночі, Західним Бугом на заході і верхнім Тетеревом та верхів'ями Ужа на сході. Охоплює сучасні Волинську та Рівненську області, західну частину Житомирської та північну частину Тернопільської та Хмельницької областей. Площа — близько 70 000 км². У ширшому розумінні до Волині можна зарахувати південну частину Берестейської області Білорусі і східну частину Люблінського воєводства Польщі.[3]

Ілюстрації

Див. також

Сучасні волиняки»: погляд з Берліна 1944-го

"Волиняки мають майже усі ті звичаї, що й інші українці (Поділля, Київщини, Галичини і т. д.) Якихось дуже відмінних звичаїв і обичаїв нема. Та й ті, що зберіглися вже забувають й виходять з життя. Характерніші такі: різдвяна й хрещенська кутя; Йордан і освячування будинків свяченою водою й крейдою, якою пишуть хрести; колядування, Ірод і щедрування. На Великдень – писанки (волинські писанки вироджуються) й палення вогню біля церкви в великодню ніч. На Зелені свята – «маєння» хат зеленню. На Спаса – свячення овочів, а на Успення – зілля. З родинно-обрядових звичаїв зберігається ще коровай і «поминки» – частування рідні й приятелів після похорону." [4]

Два брати-«волиняки» на Сумщині захищають Україну

"У підрозділі їх називають «волиняки»: два брати з колишнього Рожищенського району нині на Сумщині захищають Україну." [5]

Луцьке князівство

Луцьке князівство — західне давньоукраїнське князівство династії Рюриковичів на території сучасної Волині з центром у місті Луцьку. За Длуґошем в 1000 році Володимир I Великий заложив у Луцьку замок. Першим удільним князем у Луцьку був Давид Святославич (і його син Святослав-Панкратій Давидович в чернецтві Микола Святоша), син Святослава II. Він недовго княжив у своєму уділі. В 1097 р. володимирський князь Давид Ігорович за допомогою половців позбавив Давида Святославовича Луцького уділу. Після смерті Давида Ігоревича у 1112 році князівство перейшло до Володимира Мономаха та його нащадків.[6]

Як виглядали волиняни 400 років тому

Сьогодні увазі ласкавих читальників пропонуємо підбірку зображень із реконструкцією зовнішнього вигляду (одяг, взуття, зброя etc.) мешканців Волині ХVI століття. Автор реконструкцій – художник Сергій Шаменков, на основі відчитаних актових документів, способився до відтворення типажів селян й шляхтичів із волинських теренів у часі чотириста літ тому. [7]

Гімн Волині - Волинь моя, краса моя

"Волинь моя" [8]

Слова: Степан Кривенький

Музика: Степан Кривенький

Поліський краю дорогий,

Мені ти був колискою.

Озер блакить і синь лісів

Для мене стали піснею.

Приспів:

Волинь моя,

Краса моя,

Земля моя сонячна.

Шумлять, колишуться хліба,

Як хвиля в морі грається.

Моя заквітчана земля

До сонця усміхається.

Приспів.

Де ще знайти таку красу,

Як в казці намальовану,

Як нерозплетену косу,

До серця причаровану.

Приспів.

Зовнішні посилання

1. https://educalingo.com/uk/dic-uk/volynyak
2. https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%92%D0%BE%D0%BB%D0%B8%D0%BD%D1%8F%D0%BD%D0%B8
3. https://uagit.tv/2022/11/28/25535-dva-braty-volynyaky-na-sumschyni-zahyschayut-ukrayinu
4. https://kovel.media/suchasni-volynyaky-poglyad-z-berlina-1944-go/
5. https://www.youtube.com/watch?v=MScO49IAuxM
6. https://uagit.tv/2022/11/28/25535-dva-braty-volynyaky-na-sumschyni-zahyschayut-ukrayinu