Вибілити

Ви́білити. См. Вибіляти.'-ля́ю, -єш, сов. в. вибілити, -лю, -лиш, гл. Дѣлать бѣлымъ, бѣлить, выбѣлить. Не ти личко вибіляла. Мил. 89. І напряла, і виткала, і вибілила полотно. Чуб.

Сучасні словники

Словник української мови Академічний тлумачний словник (1970—1980)

1. Білити всі предмети або всю поверхню чого-небудь розчином крейди, вапна і т. ін. Вапном вибілює [дідусь] Яблуні підряд (Марія Познанська, Ми зростаєм.., 1960, 55); [ Ганна:] Паски сама напекла.., хату пошпарувала і вибілила, дітвору пообшивала! (Марко Кропивницький, II, 1958, 21); // перен. Покривати чим-небудь білим. Все частіше і частіше приморозки вибілювали, аеродром сріблястим інеєм (Вадим Собко, Зор. крила, 1950, 122).

2. Піддаючи дії сонця, повітря і води, робити що-небудь білим, позбавляючи природного забарвлення (тканину, пряжу і т. ін.); робити білим, білуватим (про сонце і т. ін.) Тож скільки біля річки вибілювали те полотно (Антон Хижняк, Д. Галицький, 1958, 520); І напряла, і виткала, і вибілила полотно (Словник Грінченка); Не всяка баба як слід вибілить тринадцятку на сорочку (Михайло Стельмах, Хліб.., 1959, 319); // Змазуючи обличчя, руки, шию певними речовинами, мазями, робити білим. Не ти личко вибіляла (Словник Грінченка); Вибілити руки; // спец. Піддаючи хімічній або фізичній обробці, робити білим. У фарбувальному цеху полотно стабілізують і вибілюють (Вечірній Київ, 4.IV 1958, 2).

3. перен. Виправдовувати, приховуючи провину. Останньою свинею був би я, коли б сьогодні став вибілювати себе коштом тієї дівчини.. Мовляв, обплутала мене, збила з пантелику і так далі (Ірина Вільде, Винен.., 1959, 6).

4. спец. Покривати полудою.

Орфографічний словник

вибілити - дієслово, доконаний вид, II дієвідмін

Українсько-російський словник

ВИБІЛИТИ сов. от вибілювати

Ілюстрації

Джерела та література

Словарь української мови / Упор. з дод. влас. матеріалу Б. Грінченко : в 4-х т. — К. : Вид-во Академії наук Української РСР, 1958. Том 1, ст. 145.