Атаман

Матеріал з Київський університет імені Бориса Грінченки
Перейти до: навігація, пошук
Атаман Краснощёков
Гетман Богдан Хмельницкий

Атама́н (вожак,ватажок) - старший в роду і ватажок у степових народів, ватажок козаків або (застар.) взагалі старший у справі. Слово походить від тюркського слова «ата» - «батько», «дід» з особовим закінченням «ман» («мен») і буквально означає «я-батько», «я дід» що в патріархальному тюркською суспільстві було рівносильно твердженню «я (тут) головний». Аналогами титулу «отаман» є такі звертання до старших і начальникам як тато-командир, батюшка-цар, батько-отаман тощо, які вкотре нагадують про певні пластах культурної та історичної спадщини російського народу, спільного з іншими народами Великої Степу. Перші згадки назви отаман в російській мові відносяться до часів руських князівств, підданих Золотої орди. Так у Соловйова знаходимо: «Князі посилали натовпу своїх промисловців, ватаги, до Білого моря й Північного океану, в країну Терскую і Печерську за рибою, звіром і птицею: грамоти великого князя Андрія Олександровича дізнаємося, що вже тоді в 1294 році три ватаги великокнязівські ходили на море зі своїм ватамманом (ватагаманом, отаманом)». Цікаво зауважити, що на думку деяких дослідників саме ці вільні ватаги або компанії вільних промисловців дали початок російському козацтву, купецтву та промисловості, з таких людей вийшли відомі російські козацько-купецькі роду Строганових, Добрыниных та інші.

Словник української мови Бориса Грінченка

Ата́ман - в українській історії це був носій владних повноважень — у різний час різних категорій (найчастіше у війську).

Сучасні словники

Слово «Атаман» має кілька версій походження.

  1. Отаман - Ата з тюркського «дід» (старший), «ман» з тюркського займенники - «я». «Я старший»
  2. «Ат» - з татарського батько і «аман» - на коні, з конем.
  3. Слово це, на думку деяких, походить від гетьман ("Headman" , який перейшов до нас із Польщі. Поляки могли запозичити від вірмен України, а ті - від кримських готів. Гатманами називали кримських християн, призначуваних старостами поселень і зазывавших російських переселятися в Ханську Україну.
  4. Отаман - Ата з тюрського «батько» (старший), «мен» з тюрського числівник - «тисяча». «Старший тисячі»
  5. Заслуговує також уваги версія походження слова отаман від німецького «Amtman» - начальник служби, глава канцелярії; або від німецького «harter Mann» - твердий, міцний чоловік.
  6. Слово «Отаман», «Одаман», де «ода»- великий будинок, двір, сім'я, а «одаман»- головний, господар. При утворенні на кочові , пастухи (койчу) вибирали собі одамана, звідси і повелося у козаків кошовий отаман (къошну одаманы - на кумыкском)<ref>Б.Бамматов. Орфогр. словник кумицької мови. Махачкала, 2005. С. 237..

Історія

Історія Всевеликого Війська Донського згідно А. С. Пушкіна починається в часи боротьби за владу між Тамерланом і Тохтамишем і розпаду Великого Війська Степового на землях біля Волги і Дону. Саме тоді, в умовах панування анархії і беззаконня на цих землях починається самоорганізація місцевого християнського населення в козачі загони, ядро яких становили колишні російськомовні війни-християни, дезертири з распадающегося Великого Війська Степового. З часом, до козацьким загонам також почали приєднуватися тюркомовні жителі цього регіонуШаблон:Немає АІ.

Тому немає нічого дивного, що своїх начальників донські козаки продовжували називати отаманами. Головний проводир всього Війська Донського називався військовим отаманом. Він обирався військовим Козачий круг - народними зборами усього козацького війська. На цих громадських сходах на відкритій площі, козаки дійсно складали з себе коло, стоячи без Шапка (головний убір) в знак поваги до місця і нагоди. Вибори відбувалися щорічно і вирішувалися більшістю голосів. Найчастіше на виборах відбувалася боротьба партій, що серед цієї неприборканої вольниці нерідко закінчувалася кровопролитною боротьбою ожесточившиеся сторін.

В допомогу войсковому отаману обиралися ще два військових осавулів, а для ведення письмової частини - військової дяк. Військовий отаман був лише виконавчим органом військового кола, самостійної влади він не мав ніякої. Охоронець порядку і виконавець рішень кола, він за власним рішенням нічого не міг і не смів робити, інакше йому загрожувало ганебне позбавлення посади, а часом і сувора кара.

Військовий отаман звичайно доповідав у колі справи і порушував питання, які вимагали рішення усього війська, для чого він разом з своїми осавулами виходив на середину кола, але це не було його виключним правом: кожен козак міг виступити в середину і пропонувати питання на суд народний. Голос отамана був дорівнює голосу будь-якого іншого козака: він мав вагу лише остільки, оскільки підкріплювався особистою доблестю отамана і повагою, який до нього живило військо. Склавши з себе звання після закінчення виборного терміну, отаман надходив у загальне число війська і вже нічим не відрізнявся від рядових козаків. За зразком цього загального військового управління почали наприкінці XVI століття складатися і приватні управління в містечках. Всяка козача громада, яка жила в містечках або зимовищах, одно і послана куди-небудь (наприклад, у Москву за царським платнею), іменувалася станицею і мала свого станичного отамана.

Але не одних своїх начальників та посадових осіб козаки називали отаманами; всякого хороброго козака, выдававшегося своєю відвагою і відвагою, честили отаманом. Отаман - це колір козацтва, вищий стан війська, але це не було замкнутий стан: право називатися отаманом давалося не народженням, а купувалося особистою доблестю і славою. Цим значенням слова «отаман» пояснюються формули царських грамот, що відправляються на Дон. Так, наприклад, в царювання Івана Васильовича та Федора Іоанновича в грамотах (після титулу) писали: «на Дон Донським отаманам і козакам» або навіть «на Дон Донським отаманам (слідують імена) і всім отаманам і козакам». Це ж значення слова «отаман» відбилося в приказках «з рядовичей в отамани виходять», «терпи козак, отаманом будеш» в традиційному зверненні до козаків «отамани - молодці!», у зберігся звичай всякого козака честить «отаманом».

Стан атаманів

Але з плином часу справа змінилося: виникло на Дону ціле стан отаманів, різко отделявшееся від народу і рядових козаків. Втім, поряд з цим, слово «отаман» і в сенсі начальника і посадової особи, і в сенсі просто знатного козака починає замінюватися словом «старшина». Вперше назва старшини згадується в 1649 р. в донесенні дворянина Андрія Лазарєва в Посольський наказ, де це слово вжите замість «отаман». Далі в показанні, даному в Посольському наказі станичним отаманам Козьмой Дмитрієвим, який приїхав з Дону в Москву в 1655г., між іншим говориться, що начальником козаків у морському поході був старшина Павло Нескочихин. Після цього досить часто зустрічається в актах назва старшини, яке означало те ж, що і отаман. З 1680г. назва «отаман» досить рідко трапляється в актах, крім одних тільки грамот, в яких звичайно писали: «на Дон у нижні і верхні юрти отаманам і козакам, войсковому отамана (такий-то) і всьому війську Донському»; в донесеннях ж в Посольський наказ різних чиновників, колишніх на Дону, отаманів завжди називали старшинами.

При Петрі I назва старшини зробилося настільки загальним, що й саме Військо Донське у своїх донесеннях до государю іменувало знатних людей старшинами: «і ми, вибравши в колі, - доносили государю козаки в 1705р. - старшин Максима Фролова, Василья великого Познеева, Єфрема Петрова та інших...». З сучасних актів не видно, в який саме час назва старшин звернулося до звання станове і чин. Треба думати, що це було в середині XVII сторіччя, коли число козаків значно збільшилося, виникли постійні і великі селища, з'явилися багаті і бідні, проникли в середу козаків розкіш і честолюбство.

Класовість в козацтві

Отамани і старшини, як головний клас війська, природно, мали перевагу над іншими козаками, відрізняючись багатством і розумом, і тому вони поступово присвоїли собі назавжди переваги, пов'язані з тимчасовою посадою, і поставили себе в положення, різко відрізняло їх від усього війська. Влада і значення старшин посилювалися в міру того, як обмежувалися вольності козацькі; незабаром після сходження на престол Петра I вони мало-помалу зосередили в своїх руках права кола.

Цьому сприяли різні обставини, але головним чином безперервне спорядження козацьких загонів до складу московського війська під начальством старшин і призначення військового отамана владою государя. Зведення звання старшин залежало від війська, воно ж за злочини і позбавляло цієї гідності, але у 1754 р. заборонено було Війську Донському виробляти в старшини без подання у військову колегію. Поряд з виникненням окремого стану старшин розширювалася й поглиблювалася владу військового отамана. З другої половини XVII ст. він вже є прямим начальником козаків у дні миру і лайки. До нього перейшли різного роду справи по внутрішньому управлінню та зовнішніх зносин, які до того ведались одним лише військовим колом: він розбирав позови, захищав від кривдників, поділяв царську платню між козаками, приймав послів турецьких, татарських і калмицьких, вів з ними попередні переговори і лише остаточне рішення передавав на судження кола.

Посаду військового отамана залишалася виборної до 1718 р., виборним і наказним (призначеним) отаманом Всевеликого Війська Донського (1707-1718) був Військовий писар П. Е. Ромазанов (? - 1718), а з тієї пори вона заміщалася за призначенням від уряду, тобто отамани вже не обиралися. Першим військовим отаманом, призначеним царським указом був Василь Фролов, по смерті його у 1723г. був визначений на місце його старшина Андрій Лапатин, в 1735г. був призначений Іван Фролов, в 1738г. - Данило Єфремов. З того часу призначення військових А. залежить від найвищої влади. Військові отамани у знак свого достоїнства споконвіку носили в руках «насеку» (тростина), яку вони, залишаючи посаду, передавали новообраному в це звання з особливою церемонією. Петро Великий, бажаючи надати військовим отаманам більш важливості і влади, завітав у 1704г. Війську Донському срібну печатку і насеку, прикрашену на кінцях срібною оправою; на верхній оправі був напис: «насєка війська донського 1704г.». У 1705р. він завітав військовим отаманам в знак їх гідності пернач, вызолоченный по сріблу і прикрашений кольоровими камінь ямі.

На Україні військовий отаман називався гетьманом. Начальники окремих селищ, також виборні, колись іменувалися курінними отаманами, а згодом просто отаманами або сільськими отаманами. Останні були в той же час і суддями. Скарги на їх рішення, в основному словесні, надходили в полковосотенну канцелярію, де засідав отаман сотенний - перша особа в сотні після сотника. Разом з сотником він вирішував справи в сотенної канцелярії і в його відсутність правил його посадою. Звання це було дуже важливо з 1600г. до половини XVIII століття. Виборний начальник всій Запорізькій Січі іменувався кошовим отаманом і номінально був підпорядкований гетьманові; начальники окремих частин називалися курінними отаманами (Січ поділялася на курені, тобто групи будинків або будівель).

Далі, повсюдно ватажок загону, який виступав у похід, отримував назву похідного отамана. У відсутність військового отамана призначався виправляє його посада під ім'ям наказного отамана. У XIX столітті, коли військовим отаманом всіх козачих військ вважався спадкоємець престолу, козачі війська постійно вправлялися наказними отаманами.

Нарешті, отаманом називається взагалі старший у справі, наприклад, рибальський отаман - тимчасовий начальник рибальства на річці Уралі. У постійних приморських рибних ловлях артіль або ватага також обирає отамана (ватаммана). Це головний розпорядник робіт: «без отамана дувана не дуванят», тобто видобутку не ділять. У цьому саме сенсі начальника промислової партії, рибальської ватаги «ватамман» (ватагаман, отаман) вперше згадується в новгородських грамотах XIII ст. В малоросійському і новоросійському краї отаманом звуть сільського старшину, старосту, старшого пастуха або чабана, большака рибальської ватаги та ін.


Джерела