Акомодація

Матеріал з Київський університет імені Бориса Грінченки
Перейти до: навігація, пошук

Сучасні словники

Тлумачення слова у сучасних словниках Акомода́ція (лат. accomodatio — пристосування) в мові — пристосування суміжних приголосних і голосних звуків один до одного, внаслідок чого властивості приголосного поширюються на голосний. Розрізняють два види акомодації звуків: прогресивна та регресивна.

Акомодація виникає тоді, коли кінцевий момент вимови попереднього звука збігається з початковим моментом вимови наступного, наприклад у слові «рядити» звук «а» (я) пристосувався до попереднього м'якого звука «р'», а в слові «радіти» звук «и» (і) — до м'якого звука «д'». Явище акомодації досліджували мовознавці І. О. Бодуен-де-Куртене, В. О. Богородицький, а в галузі історії фонетики східно-слов'янських мов — Леонід Булаховський. [[1]]

До комбінаторних змін звуків належать акомодація, асиміляція, дисиміляція, діереза, епентеза, метатеза. Акомодація (від лат. accomodatio "пристосування") - зміна одного звука під впливом іншого, сусіднього; часткове пристосування сусідніх звуків. При вимові звуків органи мовлення настроюються на наступний звук і таким чином відбувається накладання екскурсії наступного звука на рекурсію попереднього. Це добре відчутно, коли порівняти вимову голосних у таких парах слів, як дар і доза, той і тон. У слові доза відбувається огублення звука [д], а в слові тон - крім огублення [т], звук [о] під впливом звука [н] набуває носового відтінку. Як бачимо, акомодація стосується впливу голосних на приголосні і навпаки. В українській та інших слов'янських мовах голосні звуки змінюють свою артикуляцію під впливом м'яких приголосних. Після м'яких приголосних звуки [а], [о], [у], [е] стають більш передніми, більш закритими і більш напруженими. Пор.: саду [саду] і сяду [с"аду], тук [тук] і тюк [т'ук]; рос. сок [сок] і сёк [с'ок], сэр [сэр] і сер [с'эр]. Акомодація може бути двобічною: лягти [л'агтй], батько [бат* ко], няня [н'ан'а]. Таким чином, в українській мові маємо чотири [а] - [а], [а], [а], [а]. В англійській мові акомодації звуків майже немає. Можна лише говорити про більш відкрите [е] перед [1] і більш губне [ш] після [j]: [gel] "гель", [nju:] "новий". Однак в історії англійської мови явища акомодації були поширеними. Так, скажімо, після [w] голосний [а] перейшов в [о], бо губний приголосний [w] огублював голосний [а], що й зумовило цей перехід: what [wot] "що", was [woz] "був", quarrel [vjor(e)] "сварка", quality [Tcwoliti] "якість". Якщо в українській, як і в інших слов'янських та в англійській мовах, приголосні впливають на голосні, то у французькій мові, навпаки, відкритий і закритий характер голосних впливає на артикуляцію приголосних. На акомодації приголосних голосними ґрунтується перехід [ґ], [к], [х] у [ж], [ч], [ш] і [з], [ц], [с] перед голосними переднього ряду в праслов'янській мові (нога - ножь-ка - нозЬ, рука - ручька - руцЬ, муха - мушька - мусь), а на акомодації голосних приголосними - перехід [е] в [о] після стверділих шиплячих у давньоукраїнській мові (пшено -> пшоно, жена -" жона, четири -" чотири). Отже, акомодація може бути консонантною і вокалічною, прогресивною (попередній звук упливає на наступний) і регресивною (наступний звук упливає на попередній). Асиміляція (відлат. assimilatio "уподібнення") - артикуляційне уподібнення одного звука до іншого в мовленнєвому потоці в межах слова або словосполучення. Наприклад, у слові боротьба дзвінкий [б] впливає на попередній глухий [т'] і уподібнює його собі, тобто одзвінчує його: [бород'ба]. Асиміляція характерна для багатьох мов: рос. лодка [лоткъ], травка [трафкъ]; лат. scrіbo "пишу" - scriptus "написании", rego "правило" - rectus "правильний"; англ. üoicea [voist], what's [wots], doef^she [daj/i]. В англійській мові іменникове закінчення множини і дієслівне закінчення третьої особи теперішнього часу (Present indefinit) -s після дзвінких приголосних звучить, як [z], а після глухих, як [в]: dogs [aogz] "собаки", birds [bdiaz] "птахи", reads [ri:dz] "читає", cats [kaets] "коти", cups [слрз] "чашки", works [wd:ks] "працює". Приголосні звуки можуть асимілюватися за дзвінкістю/глухістю (усі ви ще на ведені приклади), за місцем і способом творення (безжурний [бе"журниі ], рос. сушить [шыт'] ), за м'якістю/твердістю (цвіт [ц'в'іт], (nie [с'п'іу], слід [с'л'ід], гість [г'іс'т']. Тут зубні [з] і [с] асимілюються з піднебінними [ж] і [ш], а тверді [ц] і [с] уподібнюються з м'якими [в*], [п'], [л'], [т*]. Асиміляція від акомодації відрізняється тим, що, по-перше, при асиміляції взаємодіють однорідні звуки (приголосний і приголосний або голосний і голосний), а, по-друге, асимілюватися можуть не тільки сусідні звуки, але й звуки, які знаходяться на відстані один від одного. Розрізняють декілька різновидів асиміляції: 1) за результатами - повну і неповну (часткову); 2) за спрямуванням - прогресивну і регресивну; 3) за розташуванням звуків, які взаємодіють, - контактну (суміжну) і дистанційну (несуміжну).

Вступ до мовознавства - Кочерган М.П.


Ілюстрації

Acomodation18112017.jpg


Джерела та література

[[2]]

Вступ до мовознавства - Кочерган М.П.


Сучасні словники

Тлумачення слова у сучасних словниках

Ілюстрації

Acomodation18112017.jpg


Джерела та література

[[3]]

Вступ до мовознавства - Кочерган М.П.