Аби
«Словарь української мови» Б. Грінченка
Аби́ и Аби́-б, сз. 1) Дабы, чтобы, лишь-бы. Я гроші дам, аби він зробив. Аби люде, а піп буде. Посл. Аби день до вечора. Лишь-бы день прошелъ. Я то зроблю, аби б було, як ви кажете. Аби-м, аби-х. Чтобы, пусть. Аби-м так здоров був! Аби-х так жила! (Божба). Ogon. 157, 7. Вх. Зн. 1. 2) Аби-де. Гдѣ бы то ни было, гдѣ-нибудь, гдѣ попало. Та я аби-де захропу. 3) Аби-коли. Когда-нибудь, когда-бы то ни было. В Лубеншині... на дощ викидають помело і кочерги і викидають не тільки весною, а і аби-коли. Ном. с. 272, № 576. 4) Аби-куди. Куда-нибудь, куда-бы то ни было, куда попало. Неси сміття аби-куди! 5) Аби-то. Лишь-бы, какъ-нибудь, какъ себѣ, шутя. Він усе робить аби-то. 6) Аби-хто. Кто-нибудь, который-нибудь, всякій. Та це і аби-хто зробить. Побить, то й аби хто знайдеться, - от инше діло пожалувать. Ном № 4072. 7) Аби-чий. Чей-нибудь, чей-бы то ни было. Оттак чини, як я чиню, люби дочку аби-чию: хоть попову, хоч дякову, хоч хорошу мужикову.. Шевч. 183. 8) Аби-що. Что-нибудь, кое-что, что-бы то ни было. Та будеш там робити аби-що, - от аби не гуляти. Нехай тобі аби-що! А чтобъ тебѣ! ном. № 3257. Иногда употребляется какъ существительное въ значеніи: малозначительная вещь, негодная вещь, человѣкъ, не заслуживающій вниманія, уваженія. Дав таке аби-що, - тылько на смітник викинути! От якесь аби-що! а величається мов яка цяця! 9) Аби-як. Какъ-нибудь, какъ попало. Одружись! Чому ні? - А тому ні, каже Гриць, що любої пари не знайшов, а побратись або як не гоже. МВ, І. 64. Ти все робити тільки аби-як. 10) Аби-який. Какой-нибудь, какой попало. Вельможна панськая персона явилася перед Плутона не як аби-який харпак. Котл. Ен. VI. 44. 11) Съ отринацніемъ эти выраженія принимаютъ значеніе чего-то важнаго, не зауряднаго, напр.: Це чоловік не аби-який. т.к. не изъ заурядныхъ. Це зовсім не аби-що, щоб про його так казати. Мірошник мав хороший млин. В хазайстві не-аби що він. Гліб. 82.
Сучасні словники
1.умов. У складнопідрядних реченнях уживається для вираження умовних відношень (часто у парі із сполучником а); коли б лише, тільки б. Нехай собі співає, аби не голосно; Аби на мене місяць світива зорі як схочуть (приказка); Аби болото, а чорти знайдуться (приказка);
2. цільов. Уживається для вираження цільових відношень; щоб. Доводилося звертати на узбіччя, аби дати дорогу автомашинам; Хижак чатував, аби схопити здобич; Дзень-дзень, аби минув день(приказка);
Аби день до вечора - лиш би день минув;
Аби тільки, (спол.) - коли б лише, тільки б.
спол.
1) Починає підрядні речення умови; коли б лише, тільки б.
2) Починає підрядні речення мети.
3) Виступає на початку підрядних додаткових речень; щоб.
4) діал. Починає підрядні речення допустові; хоча б, хоч би.
АБИ, спол.
1. Починає підрядні речення умови; коли б лише, тільки б. Не спиняй, нехай собі співає, аби не голосно (Тарас Шевченко, I, 1951, 102); Охрім був чоловік такий добрячий; аби кого побачив у біді, зараз вирятує, хоч там як утратиться (Марко Вовчок, I, 1955, 95); Народ сам скує собі долю, аби тільки не заважали<i> (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 83); <i>Синам мужицьким всі шляхи відкриті, Аби хватило волі та снаги (Микола Бажан, I, 1946, 280).
2. Починає підрядні речення мети; щоб. — Я Нептуну Півкопи грошей в руку суну, Аби на морі штурм утих (Іван Котляревський, I, 1952, 68); Він рад буде навіть поступитися чим-небудь, аби привести діло до кінця (Панас Мирний, III, 1954, 284); Колесив сюди й туди, аби змилити увагу тих, що могли слідити за ним (Іван Франко, VIII, 1952, 364); Щодалі доводилося все частіше звертати з колії, аби дати дорогу автомашинам (Петро Панч, Іду, 1946, 10).
3. Виступає на початку підрядних додаткових речень; щоб. Дівчина, очевидячки, тільки й чатувала, аби стягти хустину з шиї (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 235); Тимофій Заброда того і жде, аби в сінях, у темряві, огріть кийком хазяйського сина Левка (Костянтин Гордієнко, I, 1959, 28).
4. діал. Починає підрядні речення допустові; хоча б, хоч би. — Я аби хотів що попові дати, то не дам, бо не маю, а він аби хотів здерти, то не зідре, бо не має що здерти (Василь Стефаник, I, 1949, 122).
