Спасибі

Спасибі, спасибіг, спасибу, меж. 1) Спасибо, благодарю. Левиц. Пов. 369. Спасибі вам га ягідки. ЗОЮР. І. 66. Таки, спасибу йому, добрий на старости був. Рудч. Ск. І. 77. 2) Мала, малий спасибі. Мало пользы, голку, небольшая польза. Жити хвалить ласку божу: ярина змилила: гречки теж припалило, смальнуло сушею та вітром, а їх мала спасибі. Васильк. у. Мала спасибі з того, що він на самій горілці седить, самою горілкою шинкує, а хліба не приробляє, малу спасибі заробить. Васильк. у. Зімою день малий: вже по обіді з того дня малий спасибі. Рк. Левиц.

Спасибі українці вживають “для вираження, висловлення вдячності за зроблене добро, виявлену увагу і т. ін.”. Це слово виникло як результат злиття вислову “спаси Бог”, із яким ще й відбулася відповідна фонетична видозміна. У писемних пам'ятках воно фігурує, починаючи з XVI століття.

Сучасні словники

Уживається для вираження, висловлення вдячності за зроблене добро, виявлену увагу і т. ін.; дякую; дякуємо. [Запорожець:] Оце то так! вчистив, нічого сказати: і доладу, і правда. Добре, далебі, добре! Що хоче, то так і втне. Спасибі, спасибі (Тарас Шевченко, I, 1963, 99); — Спасибі, мамо, що ви мене жалуєте, що за нелюба не оддаєте! (Марко Вовчок, I, 1955, 62); [Яким:] Ну, от я вже й наївся... (Устає). Спасибі вам за хліб, за сіль! [Василина:] На здоров'я! (Борис Грінченко, II, 1963, 539); Спасибі діточкам, що написали до мене (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 310); — Підломіть що-небудь під голови, чогось немов низько стало. Так... спасибі (Леся Українка, III, 1952, 705); — Спасибі тобі, земляче, за новини (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 440); Уживається для вираження невдоволення, незгоди, при відмові від чого-небудь неприємного, небажаного і т. ін. — А Явдоху хто з світа звів? — питав гостро Чіпка.. — То це я, сину?.. — Уже ж не я... — Спасибі... (Панас Мирний, I, 1949, 410); — Просимо до полудня! — сказав Денис і показав рукою на порожню миску. — Спасибі! я вже пополуднувала дома. Доїдай, Денисе, на здоров'ячко, та тільки не об'їдайся, — сказала Соломія і посунула порожню миску до Дениса. — Спасибі за ласку, — обізвався Денис (Нечуй-Левицький, VI, 1966, 340).