Гайдарь

Гайдарь, -ря, м. Пастухъ овецъ. Зміев. у. Ум. Гайдарик.

Гайдарь або чабан — назва пастуха овець та іншої худоби в Росії, Казахстані, Азербайджані, Туреччині, Румунії, Молдови і частини України, а також у народів Кавказу і Середньої Азії.

Історія

В даний час пасовищне тваринництво розвинене в Росії (на Півдні, у Татарстані, Башкирії, Удмуртська республіка та ін), Казахстані, Киргизії, Монголії і західних регіонах Китаю.

Враховуючи кочову специфіку пасовищного вівчарства, в цих регіонах чабани пасуть вівець верхи на коні у супроводі сторожових собак. Раніше життя чабанів було важке, завжди в степу, на сонці або взимку в кошарі при уважному нагляді за вівцями, щоб вони не були занесені снігом, не піддалися нападу вовків або скотокрадів.

В Румунії, Молдові та на Півдні Росії, звичайні приналежності чабана: герлига — довга палиця з гачком на кінці, для захоплення овець за ноги, гайтан — пояс з висячою кишенею (заман), щипцями для виймання у хворих овець черв'яків (джермела), рогом (для дьогтю і синього каменю, яким присипаються рани овець) і ножем. Типовий атрибут чабана — флуер або сопілка.

Більшість слів, що описують побут вівчарів, прийшли з тюркських та румунських мов. Із занепадом вівчарства в Російській Імперії, як пише ЭСБЕ, чабани починають зникати; нині вони зустрічаються все рідше і рідше. Звичайно на одну отару в 1 000 — 1 500 овець покладається один лічман (лічильник), два чабана і один горбачий . У киргизів помічник чабана називається сакмалщиком.

Етимологія

Згідно словника Фасмера, українське чабан запозичене з турецької або кримськотатарської çoban («пастух»), яке, в свою чергу, сходить до перської šubān («пастух»). По всій імовірності Фасмер мав на увазі під турецькою мовою тюркські мови. Враховуючи ранні контакти українців з кочовими племенами (половцями, печенігами і т. д.), проникнення відбувалося в 1 тисячолітті н. е., а також пізніше, в період Золотої Орди.

Цікаві факти

В імперський період Росії невелика етнографічна колекція чабанського приладдя перебувала в Харківському етнографічному музеї. Чабан — поняття, яке застосовується всіма євразійськими народами, так чи інакше пов'язаними історично з кочовим способом життя, або контактуючими з кочівниками. Чабани — постійні герої повістей відомого радянського киргизького письменника Ч. Айтматова. Узбекистанський чабан казах Д. Балиманов був двічі Героєм Соціалістичної Праці в СРСР. Першим у Росії чабаном — Героєм Росії 9 жовтня 2007 року став бурят з Читинської області Бабу-Доржо Михайлов. У Румунії сузір'я Ліра називають Чабан з вівцями (рум. ciobanul-cu-oile). Вега — чабан, а інші чотири зірки — вівці. Така назва сузір'я найчастіше зустрічається у районі Брашова. В етнографічному комплексі «Фрумушика-Нова», розташованому на території Тарутинського району Одеської області України, встановлена найвища статуя чабана у світі.

Статуя чабана з граніту заввишки 18,97 м в день фіксації рекорду 4 грудня 2016 року. Україна, Одеська область, Тарутинський район, Етнографічний комплекс «Фрумушика-Нова». Її висота без постаменту становить 16,43 м.

Зображення

Джерела та література

Чабан // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 86 т. (82 т. и 4 доп. т.). — СПб., 1890—1907.(рос.)(рос.) Кухаренко, Яков Герасимович. . Талавирь. . — Т. IV.